Москаль не захотів стати губернатором Буковини, а привів Куліша

Народний депутат від ВО "Батьківщина" Геннадій Москаль не захотів свого часу стати головою Чернівецької облдержадміністрації. Про це він сказав під час чат-конференції в газеті "Час".

- Перед призначенням Куліша вже було прийняте рішення про призначення мене головою Чернівецької ОДА, я сказав Рибачуку, колишньому голові Секретаріату президента України, що не маю великого бажання їхати працювати на Буковину, у свій рідний край, бо там родичі, куми, свати, знайомі. Комусь в чомусь не допоможеш, не так скажеш, - одразу будуть образи, прокльони. В інших регіонах я нікому нічого не був винен, як і мені ніхто нічого винен не був. Тому я сказав: поговоріть з Кулішем. Якщо він згідний, то я краще поїду в Крим. Що і відбулось.

При цьому Геннадію Геннадійовичу скрізь було комфортно працювати.

- Я працював на Заході України, на Сході, на Півдні, в Центральній Україні та в Києві. Ніде в мене не було ніяких проблем.
Я сьогодні спокійно приїжджаю в Крим, Луганськ, Дніпропетровськ, Ужгород. Я ніколи не чув, щоб хтось в спину мені кричав образливі слова. Завжди люди вітаються, розмовляють. Так само і при зустрічі в Києві.

Люди скрізь нормальні, незалежно від географічного розташування регіонів. Я завжди дотримувався і дотримуюсь думки, що немає поганих людей. Є бездарні, безтолкові і недолугі керівники, які заганяють людей в тяжку економічну, соціальну та політичну ситуацію.

ЗАПИТАННЯ:-Мало хто знає про ваше походження із села Задубрівки Заставнівського району. Чи часто буваєте вдома? Чи залишилися родичі, з якими Ви спілкуєтеся? Чи батьківський дім? Розкажіть про себе. Це цікаво.

ГЕННАДІЙ МОСКАЛЬ

По лінії матері мої корені походять із села Задубрівка Заставнівського району. Мій дід з іншого району області. Але я діда не бачив, бо він помер ще задовго до мого народження.

Моя бабця працювала у Чернівецькій обласній лікарні ще за Австро-Угорщини, а потім за Румунії, а дід працював у Чернівецькій психіатричній лікарні фельдшером чи санітаром (точно сказати складно). Хтось із хворих ударив його, і він від завданої травми дід помер. Похований на центральному кладовищі по вулиці Зеленій.

Моє прізвище якраз іде по дідовій лінії.

В ті роки, коли я народився, - старше покоління знає - паспортів не було. Всі мали довідки. То була така собі радянська панщина, коли з села виїхати не можна було. Мати мала фінансову освіту. На сьогоднішній день на рівні коледжу. Коли у Садгорі відкрили відділення Національного банку, її запросили туди на роботу. Там обов"язково потрібен був паспорт. І коли мати отримала паспорт, банк купив їй закинутий будинок на околиці Садгори, де жив хтось із німецьких колоністів, отож мати змогла забрати сім"ю з села.

З прямих родичів у селі були тільки двоє братів бабці. Один був розстріляний, коли добирався 1941 року в Куйбишев під час евакуації, за якісь висловлювання в поїзді. Я намагався знайти інформацію, за що саме його розстріляли, але, на жаль, жодних документів не знайшлось. Тоді, без суду і слідства, його вивели з поїзда і в присутності дружини та маленької дитини розстріляли.

Другий брат бабці, мій вуйко, і тітка вже померли. Є їхні діти, онуки. Але прямих родичів у мене сьогодні в селі немає.

Ще коли була жива тітка, то навідувався.

Джерело: molbuk.ua та chas.cv.ua