Молода художниця з Глибоччини, яка працює продавщицею у магазині, представила декілька своїх робіт на Міжнародний конкурс у Румунії
Чорний олівець, білий папір і неповторний світ очей дівочих
У неї єдиний інструмент для малювання — чорний олівець, яким Марина Малайку творить теж у єдиному жанрі — зображає портрети людей. Серед них віддає перевагу жіночим обличчям, передусім тим, котрі вражають її поглядом очей. Власне, дивовижно, що я вдруге у своїй журналістській практиці зустрічаю малярку — доволі непересічного художнього рівня, для якої жіночі (дівочі) очі — основне джерело творчого натхнення.
— Отой чорний олівець, — розповідає, м’яко посміхаючись Марина , — я взяла вперше до рук зовсім дитиною. Щось виводила, штрихувала, окреслювала контури на білому папері. Вже пізніше, коли почала ходити до школи, відчула якийсь особливий потяг до малювання, хоча окрім загальноосвітніх класів ніде так і не вчилась. Просто майже щодня не випускала з рук олівчик.
Промайнули роки і Марина, закінчивши школу у рідних Йорданештах, подалась на навчання нікуди інде, як у Чернівецький коледж дизайну. Рішення було досить сміливе, бо один із вступних іспитів виявився саме малюнком. Аби якось поповнити знання із нього дівчина за підтримки батьків пішла на курси підготовки перед вступом до викладача цього коледжу. І не дарма: успішно склала іспити, а згодом і з відзнакою отримала диплом за фахом конструктора-технолога, або ще дизайнера одягу. Словом, світ у професійну роботу, начебто, був відкритим. Але…
У житті без несподіваних поворотів долі, як відомо, частенько не трапляється. Отож і Марина Малайку відчула це на собі. Щоб працювати за фахом потрібно було практично перебратись у Чернівці, бо у селі чи Глибоці, як дипломований фахівець роботу не знайшла. Натомість стала… за прилавок магазину у Карапчеві. Тут працює і зараз.
— Однак, — продовжує Марина, — свого захоплення не полишаю. Лишень випадає вільна хвилина, то малюю навіть у магазині. Щоправда, завершую портрети вже вдома. Зазвичай, то буває і пізнього вечора, бо ж маю, як кажуть, вдачу сови.
Доречно навести щодо створення портретів ще один не зайвий штрих. Якось в Інтернеті на власному сайті виставила кілька своїх робіт. На подив самої Марини до неї звернувся ряд хлопців навіть із віддалених куточків України із проханням намалювати із фотографій коханих дівчат портрети. Звісно, у подарунок до їх дня народження. Спробувала — і вдалося. Тепер у Марини замовлень не бракує. Водночас, кожне виконання цих замовлень відповідно і оплачується клієнтами.
… Кілька тижнів тому Марина Малайку уперше представила декілька своїх робіт на Міжнародний конкурс у місті Пятра-Нямц (Румунія). Авторитетне журі доволі високо оцінило твори молодої портретистки з Йорданешт і нагородила її Дипломом та спеціальною премією. Відзнака надихнула Марину. Вона готує нині свої роботи для майбутньої персональної виставки. А ще хоче намалювати і подарувати для рідної школи у Йорданештах, щойно та стане до ладу, портрет Тараса Шевченка.
Цікава, мабуть, і знакова деталь: Марина народилась із видатним українським художником і поетом в один день — 9 березня…
Василь Гейніш.
Фото Петра Митранюка.
