МІЖ ШПАКОМ І РЕМОНТОМ
Під завісу 81-го театрального сезону, що цьогоріч фінішує 2 червня, буковинські служителі Мельпомени традиційно потішать театралів новою прем'єрою. Щоправда, власне сама театральна завіса, на відміну від прем'єри, новою не буде. Основне обличчя театральної зали, як називає оксамитову завісу директор театру Юрій Марчак, наразі ще в роботі. Над її оновленням трудяться двоє київських дизайнерів. Тканину замовили у німецької фірми, яка має представити сертифікат її якості. Адже завісу має бути виготовлено з вогнетривкої тканини. Решту збережуть без змін: кольорову гаму, аплікаційну частину, геральдику. Словом, завісу буде відновлено у тому ж вигляді, якою її знають і люблять численні шанувальники театру, тільки вже на основі нових матеріалів, з дотриманням усіх вимог пожежної безпеки.
Та завіса – завісою, але для театралів головне те, що за нею. І постановка класичної української п'єси Григорія Квітки-Основ'яненка "Шельменко-денщик", яку на чернівецькій сцені здійснив спеціально запрошений режисер Віталій Денисенко, справді буде новою. Хоча у славній буковинській театральній історії не першою. На сцені головного театру столиці Буковини "Шельменка" вже ставили. Зокрема, ще в 1944 році це зробив легендарний режисер Василь Василько. Більше про режисерські знахідки та акторські відкриття доречніше буде поговорити після прем'єри, яка запланована на 21 та 22 квітня. А тут можна обмежитися головною інтригою, якою театрали підігрівали інтерес до своєї нової роботи. До останнього в таємниці тримали ім'я актора, який гратиме одну з ролей у цій постановці. Майже, як у ситуації з актором, який зіграв роль Володимира Висоцького у фільмі "Висоцький. Дякую, що живий". Як відомо, довгий час навколо імені актора, який зіграв головну роль у цьому фільмі, так само зберігалася інтрига.
Інтригу розкрили на передпрем'єрній прес-конференції. Разом з заслуженим артистом України Богданом Братком на роль Шпака режисер також затвердив директора театру, заслуженого працівника культури України Юрія Марчака. Глядачі зі стажем, безумовно, пам'ятають, що свою кар'єру в театрі нинішній його керівник починав саме як актор. У 1988 році їх - молодих, талановитих - прийшло у театр четверо. Крім самого Юрія Марчака, також Лариса Недін, Сергій Наталушко... Це був час злету, коли в театрі працювали Євгенія Золотова, Анатолій Литвинчук, Петро Колісник. Багато, певно, пам'ятають Юрія Марчака у ролі Корнія з постановки 1994 року Олега Мосійчука “Сльози Божої Матері” за Уласом Самчуком. Його партнеркою на сцені, до слова, тоді була нинішній художній керівник театру Людмила Скрипка. Тому нинішнє явлення Юрія Марчака глядачам не лише виправдане, але й цікаве. Власне директор сам підтвердив, що за сценою таки скучив. "Я вийшов на сцену і мені наші актори, колеги по сцені сказали: Юрію Михайловичу, видно, що ви застоялися, - розповів директор театру кореспонденту "Доби" про свої відчуття. - У тому сенсі, що вам хочеться. Давайте спробуємо раз, давайте ще раз. Проспівати разом з оркестром, ще щось... Не можу стверджувати, що буду готовий до прем'єрного показу, чи до другої вистави. Хоча, чесно признаюся, мені було дуже приємно працювати з режисером. Я собі так думаю, що, можливо, десь там, під якийсь чемний час, і випаде та нагода, щоб вийти на сцену у ролі Шпака в п'єсі "Шельменко-денщик".
Тими путами, які наразі не дають директору театру віддатися творчості, навіть почасти, залишаються поточні справи. Зокрема, капітальний ремонт історичного приміщення, який перманентно триває вже кілька років. Щоб не шкодити основній діяльності – творенню духовного продукту – основну масу робіт заплановано на період літніх відпусток акторів і, можливо, навіть на вересень. За цей час в театрі мають замінити всі старі вікна, довести до пуття вже встановлене нове звукове обладнання, налагодити механіку сцени, індивідуальну котельню, тепло- і водопровідну мережу в усьому театрі, завершити добір світлових приборів для сценічної площадки. Крім цього триватимуть реставраційні роботи. Дякувати спонсорам, необхідні кошти для цього ніби є. Увагу преси до ситуації з використанням приватним підприємством 117 тисяч гривень, виділених на капітальний ремонт театру його директор Юрій Марчак вважає перебільшеною, а правоохоронних органів до роботи субпідрядника - прискіпливою. "Змушений усім пояснювати, що стосунку до тих коштів не маю. Бо контроль за ними здійснює управління капітального будівництва, і всі процентовки підписує управління, - наголошує директор. - Але роботи зроблені. Якщо загальний кошторис на 117 тисяч, то робіт зроблено і встановлено обладнання на 109 тисяч. Тому 117 тисяч ніхто собі у кишеню не поклав".
Без благодійників театру справді складно обійтися. З 1990 року від держави театр отримує дотацію тільки на зарплату і комунальні платежі. "Але з 1 квітня комунальні платежі вкотре піднялися. І то так, що тобі вже очі закриваються", - бідкається Юрій Марчак. Гроші на господарську, постановочну (декорації, костюми, реквізит тощо), гастрольну, виїзну діяльність театр з бюджету не отримує . Все це доводиться фінансувати самим. Переважно з тих доходів, які театр заробляє на білетах та здачі в оренду свого приміщення. За І кв. цього року, наприклад, на показах своїх вистав театр заробив 292 тис. 300 грн., з оренди - 96 тис. 900 грн. Але це не чистий дохід, бо з нього ще треба сплатити податки, авторські гонорари тощо. "Тож кожна прем'єра - це справді подія, - констатує Юрій Марчак. - Створена, в тому числі за рахунок меценатів. В останньому випадку, це знову наші традиційні партнери "Трембіта", Машзавод. Врешті, усе це ви побачите на власні очі, якщо завітаєте на прем'єру".
Юрій ЧОРНЕЙ, "ДОБА"
