Мені не потрібно орденів, не збираюсь рвати на собі сорочку, який я великий герой і бігати перед камерами, - Микола Федорук

Друкопис програм „Суть речей” на Станція ФМ від 28 лютого. Запрошений гість: Микола Федорук, народний депутат України. Ведуча: Оксана Денисюк.

Ведуча: Миколо Трохимовичу, робота Верховної Ради 7-го скликання одразу почалась зі скандалів, бійок, блокування трибуни тощо. Якими були ваші перші враження від нової роботи? І чи змінились вони зараз?

Микола Федорук: перш за все я хочу сказати, що робота ВР – це не лише пленарні засідання, і саме основне табелювання народних депутатів, як і в будь-якій установі, проводиться в комітетах. І в основному вся робота зосереджена в комітетах, які створені у ВРУ. Що стосується початку роботи, то дійсно було все – і бійки, і блокування. Але мені здається і моїм, я так думаю, неупередженим поглядом, найголовніше було у новій справі – це вияснення стосунків. Я знову ж таки кажу свою точку зору, на кону стояло питання чи ВР 7-го скликання продовжить ганебні традиції ВР 6-го скликання чи вона буде все-таки іншою та стане Верховна Рада дійсно парламентом. І тому сутички, які були з самого початку у перші дні – вони засвідчили, що опозиція не буде здаватись, не буде так, як робилось у минулому скликанні і заставить із собою рахуватись. Подальші події це і підтвердили. Те, що було блокування, а про нього можна говорити більш детально, воно було цілком зрозумілим. 86,9% опитаних громадян України, згідно із Центром Розумкова, розуміли та підтримували опозицію в тому, що депутат, як будь-яка людина, як кожен працівник, має приходити на роботу і виконувати свої функції. Вимога опозиції була одна – голосувати персонально. Яким способом: за допомогою сенсорної кнопки, руками, бюлетенями – не так важливо, але голосувати, виконувати Конституцію та голосувати особисто. Цього вдалось досягти і сподіваємось, що в подальшому депутати будуть ходити на роботу і виконувати ті функції, які їм довірили виборці. Це саме основне.

Ведуча: якщо зараз депутати від Партії регіонів будуть голосувати особисто, а з часом знову все повториться. Які тоді будуть дії опозиції?

Микола Федорук: з самого початку Арсеній Яценюк сказав про те, що помічники народних депутатів будуть на балконі, мати відео реєстратор і фіксувати. До речі, журналісти допомагали нам, вони знімали на фото та відео ті моменти, коли депутати не голосували персонально, а голосували за когось. Ось так будемо це контролювати обов’язково. Назад вороття не може бути. У жодній країні світу такого немає, щоб депутат голосував за іншого. У тій самій Англії немає ніякої електронної системи, там кожен голосує персонально так, як і в будь-якій іншій країні. Коли поляки приїжджали до нас – вони були вражені і для них був шок, коли вони бачили, що 20-30 людей приймає рішення, а на табло висвічується цифра 240-250 депутатів. До речі, можливо останнім сигналом для провладної більшості було рішення Європейського суду з прав людини відносно судді Волкова, де суд визнав, що незаконно припинені його повноваження, адже за нього голосували «піаністи», як кажуть в народі. Я сподіваюсь, що ВР буде працювати більш ефективно та стане дійсно парламентом.

Ведуча: явище «піанізму» стало дуже розповсюдженим як у обласній раді, так і в міській. Коли ви були мером міста та проводили засідання Чернівецької міської ради – ви бачили такі випадки, коли одні депутати голосували за інших?

Микола Федорук: можливо поодинокі. Можливо, я знову ж таки кажу. Але такого не було – депутати голосували персонально і самостійно. Можливо якісь поодинокі випадки були, я не хочу бути категоричним. Але те, що ця «зараза» (пробачте за таке слово) пішла і по іншим рівням рад – це говорить про те, що потрібно починати з голови, а не з хвоста і приклад має починати давати саме ВР.

(...)

Слухач: мене звати Петро. Миколо Трохимовичу, ви розказуєте про перемогу щодо персонального голосування у ВР, а скажіть скільки ночей ви провели у парламенті, бо на скільки ми знаємо, то тільки УДАР блокував парламент. І яку роботи ви проводили щодо того, щоб добитись ось цього голосування? І друге – на скільки нам відомо, то ви взагалі нічого не блокували, і ще стосовно Юлії Тимошенко: троє жінок їздять в колонію та захищають її, а ви у Чернівцях вибиваєте собі офіси.

Микола Федорук: у вас викривлена інформація, шановний пане Петро, чи як вас звати там. Я вам можу конкретно сказати – фракція наша розбита на групи (якщо ви цікавитесь цими питаннями, то, мабуть, читали про це). Я разом з О. Фищуком входжу у шосту групу, яка очолює пан Сас. Чергували ми двічі – один раз з 5 до 7 години ранку, 2 години – це така зміна, а другий раз з 3 до 5 вночі. Говорити про це … ну як би так сказати, щоб вам було більш зрозуміліше. Мені не потрібно орденів я не збираюсь рвати на собі сорочку відносно того, який я великий герой і бігати перед камерами та тому подібне. Це є факт. Я брав участь у засіданні Печерського суду, де розглядалось питання і мав давати свідчення Володимир Щербань, засідання проходило в Апеляційному суді м. Києва, але воно було перенесено. Нас, правда, не допустили в зал засідань, ми були у ньюз-румі і спостерігали за усім, що відбувається в залі по телевізору. У вас, я розумію, упереджене ставлення, але це ваші проблеми і не мої проблеми...

Слухач: це знову дзвонить Петро, шановна студія, шановний Миколо Трохимовичу, мене не якось там звати, а мене дійсно звати Петро. Ну скажіть, будь ласка, це гідна відповідь депутата? З 3 до 5 годин ранку, а потім з 5 до 7 годин ранку і один раз захист Юлії Тимошенко у ньюз-румі. Як ви вважаєте, така відповідь та таке політикування гідне народного депутата чи ні?

Микола Федорук: я з самого початку сказав – у вас запрограмовано і яку б я відповідь не дав, вона вас не задовольнить – я це відчуваю по вашому запитанню. Це доручення керівництва фракції і кожен виконує свої функції так, як йому доручають – так робив кожен депутат, а їх у нас в фракції понад 90. Не буду далі вам розшифровувати – майте свою думку.

Ведуча: запитання з мережі Фейсбук – Михайло Шморгун цікавиться чи не жалкуєте Ви, що потрапили в Таку Раду де голос професіонала нічого не значить без політичної доцільності?

Микола Федорук: дуже цікаве запитання. Поки що часу жалкувати не було і взагалі я хочу сказати, що в Раді дуже багато професіоналів. У мене є багато знайомих в різних фракціях, до мене бідкаються і кажуть, що те не так і те не так робиться. Можливо є таке, можливо, таке буде. Сьогодні я ще не готовий категорично про це судити, але мені здається, що сьогодні у ВР потрібно працювати командно і те, що сьогодні опозиція об’єдналась, не дивлячись на всі питання та проблеми та протиріччя, але в основному то питання узгоджуються та вирішуються консенсусом. Я думаю, що в цьому сила та майбутнє. Я оптиміст і вірю в те, що не може бути весь час такий стан, в якому ми зараз живемо. Все має свій початок та свій кінець. Я все приводжу такий приклад песимістам, коли вони кажуть, що нічого не можна змінити – який був потужний Радянський Союз та Комуністична партія, але і вони прийшли до фінішу. Там само і тут – демократія (а я вважаю себе демократом) полягає у тому, що демократичними шляхами можна змінити владу і не треба цього боятись, треба йти на вибори і голосувати по совісті і голосувати так, як ви вважаєте за потрібне, щоб потім не кусати лікті і не показувати пальцем: «депутат не такий» чи «влада не така» і щось все не так. Каже: все не так. А як? Не знаю як, але не так! Тому я ще не встиг розчаруватись і сподіваюсь цього не буде. Я займаюсь питаннями, в яких я розуміюсь – місцевим самоврядуванням, державною владою, я цьому вчився і мене вчили, і в інституті вчився, і вчився, буваючи за кордоном, вивчав досвід багатьох країн. Поки що розчарувань немає, а далі життя покаже.

Слухач: мене звати Роман і я б хотів подякувати вам за ваші передачі, і я не пропускаю можливості їх завжди слухати, коли маю час. Але мене дивує сьогоднішній випуск, бо вашому візаві за півгодини ефіру вдається не відповісти на жодне запитання. Мені просто цікаво – цьому вчать у Вищій партійній школі?

Микола Федорук: бачите, ви змінюєте імена, а інтонація голосу залишається тією самою – стали Роман, були Петром. Це ваші домисли, а я відповідаю так, як вважаю за потрібне і як ви запитання задаєте – так я і відповідаю.

Слухач: мене звати Петро. Миколо Трохимовичу, будь ласка, не плутайте людей – Петро це я, і дзвоню до вас ще раз і попередній додзвонювач нічого спільного зі мною не мав.

Ведуча: друге запитання від Михайла з Фейсбуку: чи відчуває мер міста "єднання зі своєю нацією" коли блокує трибуну ?

Микола Федорук: звичайно, я завжди відчуваю себе разом зі своєю нацією – з Україною, українцями. В широкому розуміння цього слова.

Інформаційна агенція А.С.С.