Легенда про найбільший діамант у світі на буковинській горі Берда надихнула Галину Пагутяк на перший в українській літературі підлітковий роман про УПА
Сьогодні 65 ювілей відзначає Галина Пагутяк — одна з наймістичніших письменниць України, лауреатка Шевченківської премії, авторка понад 30 творів для дорослих та дітей в жанрах фентезі, наукової фантастики та готичного роману.
Розповідаємо про три романи Галини Пагутяк, які рекомендуємо всім, хто хоче познайомитися з творчістю письменниці.
Око світу, 2022
Колись Галина Пагутяк хотіла піднятись на гору Берда, що на Чернівеччині, та поділилась бажанням зі своїм дядьком. Він розповів їй легенду про найбільший діамант у світі, що нібито схований на горі і має назву «Око світу». Коли письменниця піднялася на вершину, то знайшла там могилу воїнів УПА і залишки криївки. Це надихнуло її на написання першого в українській літературі підліткового роману про УПА.
Сюжет твору розгортається восени 1946 року в селі Залокоть у Карпатах, де живе 14-річний підліток Ілько, зв’язковий УПА. У нього дві мрії: вбити енкаведиста-нелюда майора Жбанова і побачити найбільший діамант «око світу», схований на горі Берді, про який написано у старій книжці. Кожен день для цього сільського хлопця — квест, у якому він повинен зробити правильний вибір: життя або смерть, свобода або неволя, людяність чи байдужість, компроміс чи принциповість.
Урізька готика, 2009
У 90-ті Галині Пагутяк трапилася нижка «Українці: демонологія і повір’я», де вона знайшла нарис Івана Франка про спалення опирів у селі Нагуєвичі під час холери 1830 року. Історія вразила письменницю настільки, що через багато років вона вирішила вибудувати навколо неї сюжет свого роману.
«Я дуже люблю цю книгу. Вона моторошна, гірка як полин, але вона повернула мені інтерес до минулого мого краю. Я побачила, що ховається під товщею землі й людських снів, і з чого складається сама земля. Я відчула себе хранителькою минулого. Письменником може стати багато хто, а от хранителем часу можна стати лише подолавши зону відчуження, злившись з краєвидом, відчувши себе частиною землі, яка зберігає часточки тіла твоїх предків.І дозволити собі бути смиренним», — ділиться письменниця.
Слуга з Добромиля, 2006
Ідею написати фентезі або детектив про містечко Добромиль на Старосамбірщині, щоб привернули увагу до нього, подав Галині Пагутяк редактор видавництва «Знання». Письменниця спершу обурилася на таку пропозицію, бо не бачила себе авторкою чогось історично-патріотичного. Проте погодилася — за умови, що придумає сюжет.
Одного разу Галина Пагутяк їхала до Тернополя на зустріч зі студентами і заколисана перестуком коліс почула: «Слуга з Добромиля». «Мені подобалась думка про те, що слуга мусить мати чесноти, основна з яких — вірність господареві. Чи буває абсолютна вірність як і абсолютний Притулок? Не йдеться про стосунки між матір’ю і дитиною, це голос крові. Кров… Хто живе так довго, щоб його вірність наблизилась до абсолюту? Надприродна істота», — згадувала письменниця.
Так виникла ідея написати роман про дхампіра (сина мертвого опиря і відьми), якому протягом 800 років доведеться стати для добромильської землі опікуном і захисником. «Мені здається, що Слуга з Добромиля існує насправді. Як і Притулок з обома писарями Західних і Східних Воріт. В мене міфологічне мислення, яке стирає межі між часами», — пише авторка. За роман «Слуга з Добромиля» Галина Пагутяк отримала Шевченківську премію.
