«Lastivka dance fest» – радість пам’яті

Дещо абсолютно нове пропонують рідним Чернівцям хореограф Світлана Кузьменко і відомий радіоведучий та музикант Богдан Ластівка.  «Lastivka dance fest» – назва нового унікального мистецького проекту, який 26-27 вересня збере кілька сотень танцюристів із різних країн світу.

Розмовляємо із Богданом Ластівкою про те, як виникла ідея проекту:

Богдан Ластівка

- До мене часто зверталися ветерани Буковинського ансамблю пісні і танцю із ідею, що треба вшанувати пам’ять батька спеціальним фестивалем, зокрема колишня солістка Надія Каменкова..  Це вже було років п’ять-сім тому. Взимку був концерт до ювілея Буковинського ансамбля пісні танцю, який батько очолював десятиліття. На жаль, я не мав можливості бути присутнім на ньому. Але після концерту мені дзвонили ветерани ансамблю, дивувалися, обурювалися, що жодного танцю батька на концерті не було. А між тим, вісім його танців увійшли у золотий фонд українського танцю. І хореографСвітлана Кузьменко , яка свого часу  була солісткою(танцівницею) ансамблю, а тепер живе у столиці і професійно займається організацією фестивалів, запропонувала: «Давай організуємо фестиваль». І я зрозумів, що ідея визріла. З цього почалася наша спільна  робота, дуже для мене  незвична. Тому що це шалені організаційні навантаження, адже   поселити, організувати виступ, майданчик для кількох сотень артистів дуже непросто.

Щодо мистецької частини, я сам не хореограф, цим живе Кузьменко. Тому що справді  треба жити у цьому танцювальному світі. Слідкувати, що там народжується нове, що відмирає, що гідне уваги. І ще треба, щоб тобі вірили, що у Чернівці варто їхати. Вона якраз така людина, їй вірять. Це міжнародний фестиваль.  І , на щастя, танок не треба перекладати. Через нього ми розуміємо  і енергетику, і емоції, і колорит народу. Так що, думаю, це буде страшенно цікаво і неординарно. Те, що справді у місті не було. І чого йому бракувало.  Це фестиваль-конкурс, що набагато цікавіше і додає такої здорової змагальності. Головою журі є голова національної хореографічної спілки, герой України, художній керівник ансамблю танцю імені Павла Вірського Мирослав Вантух, ведучим гала-концерту буде Василь Ілащук. Тобто, ми хочемо подарувати чернівчанам дійство найвищого гатунку.

Заслуг Дарія Ластівки якби ніхто не заперечує, але й не згадують. І це неправильно.  Адже його життя цілком пов’язано із буковинською культурою. Він народився у Шубранці на Заставнівщині  у 1928 році. І від дитинства  захоплювався танцями. І було очевидно, що сільське господарство не для нього. І коли прийшов час обирати життєвий шлях, мій дід сказав йому : - Давай синку, йди у місто, шукай роботу, все одно господаря з тебе не вийде. Коли треба займатись ділом ти все на толоці з музикантами та дівчатами  витанцьовуєш. Йди, справуйся, будь чемним, тільки не лізь у політику, бо політика – це курва, яка приймає сьогодні одного, завтра іншого. Нічого, синку, дати тобі не можу, Совіти все забрали. Бери ось цього фанерного чумайданчика і шуруй» .

А діда мого, доволі багатого,  розкуркулили і не залишили нічого. У Чернівцях мій батько , тоді 17-річний, поступив на роботу в Чернівецький обласний драмтеатр. І жив у театральному гуртожитку у кімнаті разом із Дмитром Гнатюком. Там було дві панцерні ліжка і буржуйка, яку вони розтоплювали меблями із покинутих квартир. Ось такий був початок.  У нього три записи у трудовій книжці були за все життя: Чернівецький облдрамтеатр, Гуцульський ансамбль пісні і танцю, і Буковинський ансамблі пісні і танцю.  Причому день в день. Він жодного дня не був без роботи.  А колись це була величезна машина культури: ансамбль вісім місяців на рік був на гастролях. Шалені навантаження.  Уявіть, на початку  вони їздили причепним вагоном, який відчепляли, десь заганяли у тупик і артисти там жили. Вже потім артистів почали селити у готелі. І все це набуло більш цивілізованого вигляду. Але батько був страшенно захоплений своєю справою. Збирав фольклор, їздив по селах – записував рухи танців. Ця захопленість дала йому змогу досягти великих творчих досягнень.

Все що пережила країна, буковинська культура, пережив  і він. Його не випускали за кордон. До речі, він так і не став членом КПРС. Хоча може б це йому допомогло зробити більшу кар’єру. Наприкінці вісімдесятих він нарешті виїхав попрацювати у Францію та США. Там він давав майстер-класи. Так це зараз називається. І його возили у лімузині і створили комфортні умови. А коли він повернувся, то виходив о четвертій ранку на Проспекті, щоб зайняти чергу за молоком, і ці бідони,  це ранкове годинне стояння за ..молоком. Такий контраст його страшенно вразив.

Куди б не поїхали, де б ми не відпочивали – ми зустрічали його друзів – відомих хореографів, майстрів свої справи. І це мені дуже запам’яталося. Світ захоплених людей.

До речі, мені казали, що Буковинський ансамбль потім давав ще один концерт до 70-річного ювілею, і все ж показав один танець, який створив батько , це був «Козак». І глядачі  дуже відгукнулися. Є вираз «на біс», коли викликають артистів двічі на сцену, а є «трисівка» – коли тричі. І була трисівка. Тому що танець зроблений із радістю, із натхненням , із знанням.

Справді, він заслужив, як і його колеги, цю пам’ять. Своєю щоденною працею, ентузіазмом і любов’ю до справи. А що ще треба цінувати і відзначати у цьому світі?”

Фото з архіву Дарія Ластівки, де , до речі, є дуже цікава балада(ще більш цікаво, що вона про Донбас, звісно, не теперішній). Якось опублікуємо

Розмовляв Сергій Воронцов

Джерело: http://times.cv.ua/

На основному фото: Дарій Ластівка із танцівниками репетирує