Картопля (нічне)

Сьогодні ввечері Паша перепитав мене, як там картопля?

Я відповів, що ми ледве рухаємося по хаті.

І ця відповідь була саме про картоплю.

Почали ми завзято, я лише встигав носити відра. В цьому році картопля не вродила і була не дуже…

Ми швидко просувалися до «Екватора» городу, коли склалася звичайна для таких робіт ситуація: ти робиш-робиш, а жодного просування не помічаєш.

Я знаю, що такі моменти найвідповідальніші, бо це період роботи, коли їй не видно кінця. Це психологічний виклик, який потрібно здолати.

Тож, я почав не лише носити відра, але й вибирати картоплю. Один, два рядки «не міняють погоди», але впливають позитивно на інших.

Проте моя участь не сильно змінила загальну картину – «друге дихання» не відкривалося.

Тоді я пішов на радикальний крок. В момент, коли розмови затихли (поганий знак), я затягнув «Їхав мазур до млина».

Слів я майже не знав, розумів, що маю десь втулити «лігдра-лігдром, варгуль-вадром», та цього від мене і не вимагалося більше, бо поруч були гарні знавці цієї оповіді про вовка, кобилу, а головне неймовірних примовок, що складали більшу основу тексту.

На певний час ми забули про роботу, хоча продовжували вибирати картоплю. І, коли, вовчище вже розраджував зажуреного героя, ми побачили «кінець роботи».

Останнє відро картоплі я ніс у стайню, коли «Чорна хмара наступала, дрібні дощі…».

Ось.

Зараз я лежу на дивані ледве живий і пригадую, що успіху в побудові Велика Китайська стіна завдячує тому, що всі її ділянки будувалися окремо, а не від початку і до кінця, тобто будівничі окремої ланки стіни могли «побачити кінець» своєї праці.

Цікаво, що вони тоді співали?

         Валентин Ткач