КАБІНЕТ У ВІВТАРІ, або за що розплачується Україна

Римо-католицька громада єзуїтського костелу "Найсвятішого Серця Ісуса", що у Чернівцях, відзначила храмове свято. Разом з майже півсотнею прихожан, у суботу, 16 червня, розділити їхню радість та взяти участь в урочистій месі з нагоди свята до костелу завітали гості з Сторожинця, Садгори, Боян. Але, на відміну від традиційного храмового свята, своє богослужіння буковинські римо-католики змушені були провести не в самому костелі, а на майданчику перед ним (див фото). Одна з найзагадковіших і найвеличніших споруд старих Чернівців нині більше нагадує покинуту людьми примару, ніж перлину неоготичної архітектури ХІХ століття.

Хоча допомогти відремонтувати її, бодай косметично, обіцяло не одне покоління осідників "будинку із левами". Пригадується, ще перед відзначенням 600-річчя першої письмової згадки про Чернівці тодішній губернатор Володимир Куліш якось повідав журналістам, що за кожним подібним об'єктом у Чернівцях, який потребує ремонту, закріплено високопосадовця. Забезпечити ремонт костелу, за словами тодішнього голови ОДА, покликаний був його перший заступник Віктор Павлюк. Воно й не дивно, бо хоча сам костел знаходиться на території Чернівців, установа, що його на той момент займала – державний архів Чернівецької області знаходилася під обласним патронатом. Проте у ювілейний для Чернівців 2008-й рік із ремонтом костелу не склалося. А вже незабаром обіцяльникам стало взагалі не до нього. З обласного владного олімпу їх посунули наступники. Щоправда, й нова виконавча влада Чернівецької області не відмовила собі у задоволенні пообіцяти сприяння у реставрації костелу "Серце Ісуса" в Чернівцях. Менше восьми місяців тому під час зустрічі з митрополитом Львівської митрополії Римо-католицької церкви Мечиславом Мокрицьким та настоятелем Римо-католицької парафії Воздвиження Святого Хреста в Чернівцях Мареком Дроздзіком про це говорив чинний голова Чернівецької облдержадміністрації Михайло Папієв.

Який саме зміст у слова "сприяння у реставрації" вкладає влада – здогадатися складно. Хоча, після руйнування радянською владою внутрішнього простору пам'ятки бетонними перекриттями зрозумілим кроком було би фінансування відновлення костелу – пам'ятки архітектури за кошти державного бюджету. З 1963 року тут знаходився обласний архів. Апогеєм абсурду стало облаштування у колишньому головному вівтарі диво-споруди... директорського кабінету. Судячи з того, як обраховують собі вислугу років нинішні пенсіонери-держслужбовці свою діяльність у часи СРСР, у тому числі під час руйнування церков, вони й досі вважають державною службою на користь України. Про розмір пенсійної винагороди за таку службу годі й казати. Для увіковічення своєї унікальної діяльності ще у радянські часи комуністичні функціонери навіть ініціювали спорудження новісінького сховища для документів КПРС майже у центрі столиці Буковини (на вул. Стасюка, 20). Тож документи про їх "державотворчу" діяльність, що забезпечують їм право претендувати на чималі пенсії державних службовців, надійно збережено. А щодо решти проблем, то це вже, схоже, клопіт їхніх нинішніх наступників. Хоча за умови такої наступності влади, логічним було б, щоби держава повернула громаді костел у первиному, а не сплюндрованому її ж пошанованими представниками вигляді.

Але, скоріше за все, це той самий випадок, коли невтручання – краща допомога. Адже зуміла ж обласна влада розтягнути процес повернення костелу у власність громади на добрий десяток років. Вперше рішення про передачу костелу у руки парафіяльного комітету ухвалили вже далекого 2000-го року (клопотатися про повернення святині громада взагалі почала ще в 1996 році). А реально громада отримала його в свої руки тільки два роки тому. Тож, аніж така "допомога", то краще ніякої. Адже 2000 року, як запевнили кореспондента "Доби" прихожани храму, знайшлися спонсори, готові вкласти кошти у його відновлення: "До 2000 року були спонсори, були інвестори, які хотіли цим займатися, були виділені кошти, так, що якби ми це в 2000 році отримали, то храм би вже працював тепер".

Десятирічне зволікання з переданням костелу громаді зруйнувало всі сподівання. Тепер шукати доброчинців доводиться спочатку. Чи варто пояснювати, що після світової фінансової кризи 2008 року охочих розстатися з кругленькою сумою в щонайменше 4 млн. дол. США не надто багато. Але без допомоги благодійників теж ніяк не обійтися. І приклад ремонту ще одного чернівецького костелу Воздвиження Святого Хреста, що на вулиці Бетховена, тому свідчення. Без спонсорів з України, Польщі, інших країн коштів на 6,5 тонни дорогої мідної бляхи костел би не отримав. Майстри вже завершили більшу частину роботи з перекриття його даху. Сподіваючись на Бога та беручи приклад з братів-одновірців, які успішно перекривають дорогою мідною бляхою дах римо-католицького костелу Воздвиження Святого Хреста, прихожани єдиного готичного собору Чернівців і собі потроху працюють. Наразі вони самотужки розбирають кладку перекриття, домовляються про латання дірявої стріхи. Для зміцнення стелажів архівосховища між колон, збудованого ще у 1891-1894 роках костелу, звели цегляні стіни. Таким чином, всі колони були заховані новоспорудженими стінами й частково зіпсовані (особливо їх верхні, оздоблені скульптурними прикрасами, частини).

Настоятель церкви Найсвятішого Серця Ісуса отець Станіслав Смольчевський та його парафіяни не втрачають надії. "Завжди повторюю, що над нами є Господь Бог всемогутній і на нього ми надіємось! І спокійно робимо своє, що можемо поки зробити – робимо, а інше вже справа Божа", – оптимістично зауважує отець Станіслав. В Україну з Польщі він переїхав ще у 1991 році. За ці роки взяв участь у відновленні не одного такого храму. Тож є надія, що чернівецький також колись поповнить їхній перелік.

Юрій ЧОРНЕЙ, "ДОБА"