Із-під рук глибочанина Романа Фруцького повертаються блиск і принада прикрас

31 січня був День ювеліра

Зустрічався, готував матеріали про людей творчих професій, зокрема поетів і письменників, художників і артистів, співаків, мабуть, не одну сотню разів. Але так сталось, що до майстра-ювеліра у Глибоці завітав уперше. Зізнаюсь чесно – недарма, бо почув, побачив вельми багато цікавого і незнаного досі.

Моїм співбесідником став Роман Фруцький, який у своїй майстерні в центрі селища займається ремонтом, реставрацією, а нерідко і виготовленням нових зразків ювелірних виробів із дорогоцінних металів, передусім срібла й золота.

Побачивши у дитинстві схильність сина до малювання, батьки порадили Роману після школи навчатись у Вижницькому коледжі прикладного мистецтва. Власне, та порада виявилась слушною, бо хлопець успішно закінчив навчальний заклад, а творча робота стала в подальшому головним сенсом у житті Романа. До слова, як і в його дружини Ірини, з котрою познайомився у коледжі.

-Звісно, до того, як почав займатись справою ювеліра, - розповів Роман В’ячеславович, - не обійшлось і без ряду інших занять. Свого часу працював близько року і на реставрації великого Ново-Єрусалимського  монастиря поблизу Москви. Керував цими роботами, до речі, виходець із Буковини – дуже досвідчена і порядна людина, в якої можна було чимало чого повчитись.

А далі обставини в житті привели і до ювелірної праці. Тут, зазвичай, моїми клієнтами є жінки, котрі через необачність, то гублять свої прикраси, то рвуть, скажімо, ланцюжки, ламають сережки тощо.

Щоб повернути ці вироби до попередньої краси, та, як мовиться, блиску і принади, доводиться докласти свої руки, вміння і час.

Уже від себе додам, що робить усе Роман В’ячеславович з душею, майстерно, так, аби у клієнтів не виникало жодних зауважень, а лише звучали на прощання слова щирої вдячності. Втім, у справжнього майстра інакше і не повинно бути!.

Василь ГЕЙНІШ.