Іван Звоздецький: « Кам’янка — справді найбільше село в районі, а значить і проблем у ньому достатньо»

Життя територіальних громад

Свої запитання журналіст адресує Кам’янському сільському голові Івану Звоздецькому, який був обраний на виборах до місцевих рад 25 жовтня 2015 року.

— В минулому скликанні Глибоцької райради Ви були найстаршим депутатом, а нині — найстарший сільський голова, мабуть, чи не в усій Україні. Тож, як кажуть, знімаю перед старійшиною капелюха. Даруйте, але у такому поважному віці (71рік) наскільки вдається виконувати вельми не прості посадові обов’язки у Кам’янці — найбільшому в районі селі?

— Ви маєте рацію щодо віку. Справа в тому, що до 54 – річного віку я практично займався тільки навчанням і вихованням учнів. Та й ніколи не думав про якусь політичну кар’єру, особливо зважаючи на те , що з 1959 року визнаний інвалідом І групи. Проте, за порадою сусідів і колег з весни 1998 року став депутатом районної ради, виконуючи ці функції впродовж 17, 5 років ( протягом 4-х каденцій). Переконався, що можна хоч щось зробити для громади , яка виявила мені довіру протягом такого тривалого періоду. А враховуючи невеликий проміжок нинішньої каденції     ( хоч юридично це 5 – ти річний термін), хотілось би, спробувати розв’язати найнагальніші проблеми села. Підсумовуючи, скажу, що саме довіра людей додає сили.

— Прийнято говорити: нова мітла по-новому мете. Ви, зокрема, встигли багато «вимести» у сільраді?

— Прислів’я відоме, але хочу відверто сказати, що йдучи на цю посаду, не ставив собі за мету когось «вимітати», бо головне завдання вбачав у налагодженні роботи апарату сільської ради, у наведенні елементарного порядку, створенні нормального мікроклімату в колективі, який у прямому розумінні служить громаді. Саме тому, найперше завдання всіх службовців бачив у коректному ставленні до відвідувачів, з якими питаннями би вони не звертались.

— Кам’янка теж село, якого не обходять нагальні проблеми сьогодення. Вирішення котрих саме вважаєте починати слід перш за все? Тим паче, що відведені Вам два роки каденції — термін явно невеликий. 

— Безумовно, в нашому селі – найбільшому в районі, в якому проживає практично 7000 жителів, проблем дуже багато. Які з них найголовніші? Спробую назвати кілька.

Земельна . З часу першої письмової згадки про село ( 1431) проблемним було питання про землю, причому не стільки де сіяти чи збирати врожай, о скільки для будівництва. Справа в тому, що й досі розрізняють землі у межах населеного пункту і поза ним, все вирішила би розробка і затвердження генерального плану села, але це непідйомна на сьогодні сума для села – не менше 360 000 гривень. То який є вихід ? Можливо, це розробка детального плану окремих ділянок. Колишнім сільським головою (Шмідтом Д.І.) було розроблено ділянку « Фруктовий сад» , якою ми розв’язали проблему наділення землею учасників АТО (їх 56). І коштувало це 20 000 гривень. На черзі планування розробки іншої ділянки – «Царини» (близько 40 га).

Відносно дітей. Дуже добре, що в селі багато дітей: недаремно на його гербі села зображений лелека... , але якщо серйозно то за останні 11 років у селі народилось 1336 дітей.  У школі збудованій в  1977 році на 700 учнів навчається майже 1100 дітей і щорічно є по 4 – 5 перших класів. Тому загальною є проблема відкриття ще однієї філії ДНЗ на куті «Фундоя» (потрібен капітальний ремонт колишнього приміщення філії школи, де навчались молодші школярі). Щоправда, і це не розв’яже повністю нагальне питання. З понад 700 дітей дошкільного віку у двох садках виховується менше 300 дітей (приблизно 40 % ) з іншого боку, необхідна добудова хоча б, ще одного корпусу школи ( на 300 – 400) місць, бо інакше не уникнути двозмінного навчання.

         Я вже не торкаюсь проблем пожежної машини (нинішній понад 30 років), відносно функціонування колишньої дільничної лікарні ( нині терапевтичного поста райлікарні), — питної води для школи ( де щодня харчується понад 600 дітей), — хижацького розкрадання піщано – гравійної суміші  з річки Сірет та масового і суцільного вирубування лісу ( хто дозволив? ?), проблему екології ( забруднення сміттям майже всієї території села, особливо долин річки Сірет та її  правої притоки річки Кам’янки, тощо...).

         Нарешті про найсуттевіше. Розумію, що не всі в селі зрозуміють мої наступні міркування , але мушу про цних сказати.

         У нас є майже 2000 дворів. Для освітлення вулиць, наведення порядку щодо екології ( прибирання стихійних сміттєзвалищ потрібні величезні кошти ) . Саме тому сільська рада просила сприяти самооподаткуванню ( нині модна назва – цільові фонди) – по 100 гривень з господарства на рік. Проте сплачують ці кошти менше 20 % власників господарств, а всі хочуть освітлення своїх вулиць. Для прикладу , один ліхтар на стовпі коштує понад 400 гривень, лампочка до нього 100 гривень. Плюс кабель, реле, оплата роботи електрика – це досить великі суми .

         Лише у грудні сільська рада оплатила за світло понад 16 000 гривень, а щомісячне наведення порядку на сміттєзвалищі – це теж значні кошти.

         Хотілось би розвіяти упереджене ставлення сельчан  щодо               « величезної зарплати працівників сільської ради», які за виразом деяких «доброзичливців» «гребуть гроші лопатами». Можу нагадати , що я наприклад, втрачаю кілька сотень гривень  щомісяця порівняно з пенсією, яку я немаю права отримувати ( за пропозицією уряду Верховна Рада України з 1 квітня 2015 року заборонила службовим особам місцевого самоврядування отримувати пенсію). Крім того, я офіційно відмовився від будь-яких преміальних  для себе, тай немаю совісті просити, хоч якихось коштів на бензин для своєї старенької машини, бо через проблеми із здоров’ям ніг часто доводиться «на колесах» об’їжджати село чи «мотатись» в райцентр.

— Знаючи Ваш характер, не сумніваюсь, що візьметесь за ці справи «без рукавиць». Побажання єдине — успіхів Вам на благо територіальної громади села у Новому році!

— Насамкінець дякую за Ваші побажання і сподіваюсь на підтримку і розуміння своїх односельців  і колективу сільської ради.

Користуючись нагодою,  вітаю всіх кам’янчан з наступаючим Новим роком і Різдвом Христовим та бажаю їм усім всіляких гараздів і Божого благословення.

Вів розмову Василь Гейніш.

Фото Петра Митранюка.