«Інтелектуал, насправді, може бути й ідіотом», – Олександр Бойченко

«Інтелектуал, насправді, може бути й ідіотом», – Олександр Бойченко

12.03.2016, 11:03

До Луцька з презентацією нової книги «50 відсотків рації» завітав публіцист, критик і перекладачОлександр Бойченко. Нам випала можливість поспілкуватися із ним.

– Вас всі називають публіцист, критик, перекладач… А якими трьома словами ви охарактеризували б себе самі?

– Та нормально трьома словами: критик, публіцист, перекладач. Ви вже якраз сказали.

– Можливо, у вас просто якесь своє уявлення про себе, трошки ширше?

– Та кожен думає, що він ширший, ніж будь-які його визначення, правда? Може, це якийсь такий егоїзм. Ти собі думаєш: ну, я ще до кінця не розкритий, так що я краще не буду називати, хто я. Я не знаю, чи з цієї причини, але я завжди уникаю таких самовизначень. Я займався багатьма речами, і час від часу якісь одні кидаю, переходжу до інших, потім повертаюся.

– Ви все життя займаєтеся літературою, працюєте з текстами. Що без посередньо вас спонукає до письма? Чому ви пишете?

– Спочатку була просто філологічна освіта, аспірантура і писання дисертації. І тут не було вибору: писати чи не писати. Вступив до аспірантури – то маєш написати дисертацію. Я пам’ятаю точно, як я написав перший текст для газети. Я сам організовував зустріч з Юрієм Андруховичем в Чернівцях. Звертався до журналістів: може, зробіть якийсь текст про те, що приїжджає Андрухович, а ми вже організуємо, проведемо і т.д. Але щось мене не дуже влаштовувало те, як вони могли це написати. Тому вирішив вчинити за відомим принципом – якщо хочеш, щоб було так, як ти хочеш, то зроби сам. І тоді та газета “Молодий буковинець” запропонувала: “А може, ти б ще писав щось про літературу час від часу?”. І так то почалося.

– Пишучи свої тексти, ви свідомо обмежуєте своє коло читачів. В книзі “Мої серед чужих” ви написали, що вона не всім сподобається. Книга, яка сьогодні презентується, також не для всіх. То якою ж є ваша аудиторія? Якою ви її уявляєте?

– Нова, тобто «50 відсотків рації», вона, мабуть, найбільше для всіх. Тому що це найлегша для читання книжка. Вона не передбачає жодної підготовки з боку читача. Це просто якісь життєві історії, які в міру простими словами розказані. Інша справа – “Мої серед чужих”, бо це збірка текстів про літературу, про світову літературу. І найкориснішою вона може бути для юних, зовсім молодих читачів, які цікавляться літературою і хотіли би просто знати, які є цікаві автори на світі. Це і є її читач. Тобто читач, у якого ще не сформувався світогляд, ну, принаймні, остаточно не сформувалися уявлення про літературу, і він ще готовий читати різне, багато, перш ніж він ці свої погляди остаточно сформулює. Інша справа – що насправді в тих текстах є багато зашифрованої інформації. І її вже може розшифровувати більш підготовлений читач.

– У своїх книгах ви часто зачіпаєте тему інтелектуалів. То кого ви вважаєте інтелектуалами? І чи можуть такі маленькі тексти, які ви пишете, зробити українців інтелектуалами?

– Під словом «інтелектуал» я розумію людину, яку вже точно мої тексти не можуть виховати. Бо той інтелектуал, про якого я говорю, – це щось значно вище. Вище просто за своїм інтелектуальним і художнім розвитком. Тобто це люди, які породжують ідеї. Я там пояснюю, що інтелектуал, насправді, може бути й ідіотом в тому значенні, в якому я вживаю те слово. Не йдеться про розумну людину, а йдеться про людину, для якої професією є продукування ідей. А продукувати можна різні ідеї. Ідеї комунізму, ідеї націонал-соціалізму, антисемітизму, якогось великодержавного шовінізму. Це також продукують інтелектуали. Найшкідливіші ідеї, які призвели до знищення мільйонів людей, це також продукція інтелектуалів. Тому інтелектуал може бути рятівником своєї спільноти, а може бути вбивцею. Непрямим, але його ідеї так можуть трансформуватися і піти в маси. Маси звіріють, починають воювати, вбивати один одного. Тому слово “інтелектуал” не означає ані похвали, ані критики. Коли я про когось говорю, що він інтелектуал, то це не означає, що він хороший чи поганий, розумний чи дурний. А означає, що він працює зі словом, як засобом впливу на більші групи людей. Мої книжки таких інтелектуалів точно не можуть ні виховати, ні не виховати, бо вони для тих, хто лиш починає цей шлях читання, мислення.

В Україні дуже дешеві книжки, порівняно зі світом, але навіть ці дешеві книжки виявляються дорогими для людини, яка живе на 2-3, хай навіть і 5 тисяч гривень на місяць. Де їй знайти гроші ще на книжки? Де їй знайти час на читання в умовах, коли щоденне життя – це боротьба за виживання? В ситому світі Заходу не можна сказати, що люди масово читають. Зовсім ні. Просто є певний відсоток, і цей відсоток досить сталий. І видавців більш-менш орієнтуються, що такі книжки розійдуться таким-то накладом. Можна щось більш-менш передбачати. У нас передбачати дуже важко, і засуджувати дуже важко. Залишається лиш констатувати цей сумний факт. Але я думаю, що так чи сяк, хороші книжки треба видавати. Не тепер, то пізніше. це все одно дасть якісь результати.

– Ви раніше писали більше про політику – гостру критику. Чи не було б доречно зараз також про це писати і більше говорити? Для того, аби люди не вірили тільки тому, що говорить телевізор, а ще бачили якісь інші думки, інші погляди.

– Доречно писати. Треба писати. Інші справа, що я сам не знаю, про що сьогодні писати. Це період розгубленості. Чого неможливо приховати. Такий період завжди настає після такого злету, яким була революція. А я просто давно уже живу на світі. Вже мав злет під час помаранчевої революції і потім довго мовчав після неї. І тепер знову така сама яма. Це і психологічно можна пояснити, бо завжди після таких емоційних піднесень настає спад. Але об’єктивно, ця революція, хоч вона і не була такою іграшковою, карнавальною, як помаранчева, вона була вже дуже серйозною, вона була з жертвами, з кров’ю. Але вона, по суті, знову не змінила країну.

– Мене дуже просили спитати вас, як зараз ваш стан здоров’я? Як ви себе почуваєте?

– Як я себе почуваю, я буду знати в кінці травня, коли поїду до тієї лікарні німецької, де мені робили операцію. Поки що лікарі місцеві кажуть, що нема причин для великих хвилювань. Тобто є, ясно, проблеми, бо мені видалили дві третини шлунка і частину стравоходу. Так що поки що ні нормально їсти, ні нормально спати. Але могло бути гірше, тож дякувати і на тому.

Джерело: http://hromadske.volyn.ua/

1