І в "Камінному яру" на Хотинщині вирощували фазанів. На жаль, не стало заповідника - не стало в мисливських угіддях і цього чудового птаха...

На ентузіастів мисливської справи, котрі в першу чергу дбають про збереження та примноження дикої фауни треба якщо не молитися, то бодай добре слово на їх адресу мовити. Маю на увазі, зокрема, голову президії обласної ради УТМР Юрія Борисовича Ткачука та головного мисливствознавця Берегометського лісомисливського господарства Андрія Олексовича Марчука. Хоч кепсько в тій дикій фауні, котра, попри всі заходи, потерпає від браконьєрства, але те, що потрібно вже сьогодні, здійснюється. Наприклад, у наповненні мисливських угідь фазанами. Є такий птах та ще й м’ясце з нього чи не найсмачніше. На жаль, попри всі потуги, зустріти його в угіддях вряди-годи вдається. Чому? Тому, що, як правило, він стає незаконно добутим трофеєм тих, хто не думає про цю природу і цілить все підряд. Та все одно, зусилля таких, як Марчук і Ткачук треба не лише вітати, а й всіляко їм допомагати.

Свого часу майже на промисловій основі вирощуванням фазанів потужно займався колектив відомого в державі орнітологічного заказника «Камінний Яр» Хотинського держлісгоспу. Займався так конкретно, що молодняка цієї птиці в ліси та поля випускали сотнями. В ентузіастів жевріла надія, що їх зусилля не пропадуть і що природі сповна воздасться. На жаль, через різні перетрубації в Україні не стало й унікального заказника, а випущених у природу фазанів «успішно» повистрілювали. Одне слово, як дбаємо – так і маємо. З цього приводу мав розмову з Ю. Б. Ткачуком. Він казав і каже: «Все одно я за те аби будь-що розводити молодняк фазанів. Бо це той птах, що доповнює в природі її красу та багатство.

Всіляко підтримую ентузіазм та зусилля таких подвижників мисливства, як Ткачук та Марчук. Згадуючи при цьому той знаменитий «Камінний Яр» на славній Хотинщині.

Іван Агатій

мисливець-журналіст