Грав акордеон, звучала музика, а загуділи бджоли — і його долю перевернули (Україна відзначає День пасічника)

Грав акордеон, звучала музика, а загуділи бджоли — і його долю перевернули (Україна відзначає День пасічника)

19.08.2015, 12:24

Ці дивовижні маленькі богостворіння, які тисячоліттями супроводжують людство, є нічим іншим, як провісником його існування. Кажуть, поки бджоли живуть — доти й людям судилося жити на Землі. А щоб чорно-жовті, з тендітними крильцями, комашки літали і гуділи над цвітом дерев, уквітчаними полями, збирали нектар і медоносили для нас, доглядають, радше плекають бджіл вони — пасічники.

…Хлопчина змалку тягнувся до музики, а коли настав час визначатись, ким бути далі, поїхав до Чернівців і доволі легко вступив у культосвітнє училище. Невдовзі і успішно його закінчив по класу акордеону. Так і став Петро Цибуляк працювати у сусідній із рідною Кам’янкою — Петричанці. Хтозна, можливо, на культосвітній ниві проявив би себе у розквіті всіх здібностей. Якби не трапився випадок, що круто змінив не тільки професію, а весь подальший життєвий шлях Петра Цибуляка.

Одного разу влітку добре знайомий односелець привів Петра до старої липи і сказав:

—        Ось бачиш дупло, у ньому є чималий рій бджіл. Давай забери тих бджіл і розмісти у вулик. Доглядатимеш за ними, меду назбираєш. Колись і добрим пасічником станеш.

Опісля тих слів односелець хитро посміхнувся, поплескав Петра по плечу, та й пішов своєю дорогою. Не без остраху, але перемогла цікавість, хлопець таки добрався до бджолиного рою.

—        Певною мірою, — пригадує Петро Григорович, —  той випадок і був зламом у моїй професійній діяльності. Втім, не одразу, бо хоч і відтоді призвичаївся, відчув смак , бджолярства і дечому навчився. Однак, коли за порадою друзів прийшов у Кам’янський спецлісгосп влаштовуватись на роботу, мав місце неабиякий курйоз. Тодішній    директор Дмитро Воробчук (світла йому пам'ять) — вмілий керівник і справжній господар, спитав мене:

—        А ти, хлопче, до цього де працював?

—        Та в клубі, — знітився я.

—        Е, та нам, баяністів не треба, повертайся у свою культуру.

             Якби ви знали, як соромно стало, а згодом і злість розібрала на директора, то й говорити годі. Повернувся і пішов додому, здавалось, що й кроку назад не зроблю до тієї пасіки.

І все ж, він повернувся, до того ж — надовго. Бо ті друзі таки переконали Дмитра Воробчука взяти Петра на місце пасічника. Якийсь час, директор прискіпливо придивлявся до нового робітника, але той надмірною працьовитістю, самостійно набутими навичками, що приносили добрі результати, і пасіка в лісгоспі почала посідати ведуче місце, довели його цілковиту здатність до бджолярської справи. За 31 рік роботи у лісгоспі Петро Григорович завоював авторитет і повагу, переріс у неперевершеного фахівця. Власне, нині він уже на пенсії, доглядає особисту чималу пасіку на галявині поблизу лісу, куди йдуть люди не тільки придбати особливо смачного і поживного меду, а й за порадою.  Зокрема й за тією, як за допомогою бджіл і меду, позбутись недуги. Тут уже Петро Цибуляк виступає у ролі народного цілителя, за що перед ним не один вдячний пацієнт зняв капелюха.

Грамот, дипломів і подяк за своє трудове життя П.Г. Цибуляк має багато. Проте, найдорожчим визнанням є те, що торік присвоїла йому Спілка пасічників України. Це — високе звання «Почесний пасічник України».

Василь Гейніш.

Фото Григорія Безверхнього.

1