Головний лікар Лікарні швидкої медичної допомоги Олександр Грушко: "Непродумані рішення можуть обернутися федералізацією медицини"

Головний лікар Лікарні швидкої медичної допомоги – Університетської лікарні Олександр Іванович Грушко не потребує додаткових представлень. Авторитетний не лише на теренах Буковини управлінець, він більше десяти років очолював медичну галузь краю, працював головою обласної ради, заступником голови облдержадміністрації. Зважаючи на цей досвід, редакція попросила О. Грушка оцінити те, що відбувається сьогодні у системі охорони здоров’я України та проаналізувати хід медичних реформ.

- Реформ?! Але ж ніяких реформ як не було, так і немає. Реформа передбачає розробку цілісної концепції перетворень, які отримаємо в результаті змін, її оприлюднення та публічне обговорення, щоб запобігти помилкам та врахувати раціональну думку кожного. Без концепції не можна скласти довготривалу програму розвитку галузі, оцінити перспективи її розвитку, щоб, врешті, було видно, куди рухається Україна.  При цьому, на моє переконання, не потрібно сліпо копіювати чужий досвід. Українська медицина має своє неповторне обличчя, власні традиції. Недаремно у Радянському Союзі українська медицина завжди була у лідерах. 

Зараз же, будьмо відверті, про жодну реформу не йдеться. Натомість маємо якісь незрозумілі, необгрунтовані рішення, хаотичне сіпання у різні боки. Чому дозволяємо так із собою чинити? Мабуть через те, що мало тиснемо, не робимо колот, хоча я і не є прибічником цього, адже медицина – це та галузь, де будь-які дії одразу позначаються на хворих. Та, з іншого боку, не має бути жодних підкилимних рішень: не всі розумні у Києві й не всі дурні на периферії. Має бути взаємний рух назустріч, досконала продуманість рішень та їх широке обговорення.    

Взяти, до прикладу, скорочення ліжок. Цілком згідний, що є необхідність оптимізації лікарняного ліжкового фонду та ліквідації дублювань, проте не бачу економічного, а, головне, науково-медичного обгрунтування обсягів скорочень. Чому має залишитися 60 ліжок на 10 тис. населення, а не 66,5 як є у Європі? Будь-яке скорочення повинно мати логіку. Наприклад, на мою думку, не мають права на існування ті лікарні, де відсутня реанімація та параклінічні служби. Що ж до скорочень ліжкового фонду, то його потрібно не огульно скорочувати, а трансформовувати. Україна дедалі старішає, обличчя суспільства вже далеко не молоде, тому потрібно робити акцент на медичній допомозі людям похилого віку, особливо у сільській місцевості. Для цього варто об’єднати зусилля двох міністерств – охорони здоров’я і соціального захисту, розробити спільний кошторис для допомоги цій категорії населення, а решту грошей, передбачених для медицини, направити на перспективу, у першу чергу – на ефективний розвиток служби материнства і дитинства та невідкладної допомоги.   

Якщо не вибудувати нормальної структури використання коштів, то толку не буде, бо часом більше значення має навіть не так кількість грошей, як їх ефективне використання.

- Але ж сьогодні у медицини коштів справді катма.

- Не можна так чинити з медициною, як вчинили цього року. Таке велике скорочення фінансування неприпустиме. Медичної субвенції з центру на все завідомо не вистачає, але коли потрібно вирішувати якісь місцеві поточні проблеми, у столиці кажуть, мовляв, у вас же є місцеві бюджети. А що в них є, якщо велика їх частка йде у центр, звідки потім хочуть, то дають гроші, не хочуть, то ні. Ось зараз заходилися скорочувати ліжка, але ж тепер розрахунок коштів іде не на ліжко, а на пацієнта. Виходить, щоб вийти на урізаний на 2,5 млрд. грн. кошторис галузі, потрібно скорочувати не ліжка, а пацієнтів, хоч би як це цинічно не звучало?!

За всіма соціологічними опитуваннями на першому місці у людей невдоволення наданням медичної допомоги. Попри це, ніхто з тих, кому пропонували очолити МОЗ у новому складі Кабміну не схотів стати міністром. Це дуже нехороший симптом, свідчення хвороби нашої медичної громади, бо немає лідера, який би взяв на себе відповідальність і повів галузь. Реформування – це важка праця і непопулярні рішення, але зміни потрібні. Мусимо врешті відверто сказати суспільству, що безоплатної медицини немає і не буде. Як тут не згадати Гіппократа, який говорив, що коли результат завжди дістається безкоштовно, його перестануть цінувати. Одначе така глобальна реформа не робиться за рік. За цей час можна лише все бездумно зламати, та аж ніяк не створити.

- Що, власне, наразі, на жаль, відбувається, бо інакше як катастрофою стан справ у медицині не назвеш. Якщо вже немає навіть елементарних вакцин і ліків, про який рух до Європи мова?  

- На сьогодні жоден міністр не дотримав слова знизити вартість ліків і зробити їх доступними, не відновлені програми реімбурсації. А те, що за державними програмами немає ліків онкохворим, у тому числі – дітям, інакше як геноцид назвати важко. Відкривав би кримінальні справи за це та за відсутність вакцин. Якщо у світі є загальновизнані вакцини, то в чому проблема? Це ж треба було так докеруватися, що на складах усе лежить, зокрема вакцина від сказу, а ми не можемо її купити навіть маючи гроші?!

Прийде постраждала людина і що їй казати, як допомогти?! Після цього не дивуюся, що родичі везуть вакцину звідкіля тільки можуть. Медики, які вводять незареєстрований в Україні препарат, ризикують, та що робити, коли стоїть вибір між життям і смертю.

Скоро розпочнеться літо, діти будуть ранити руки, ноги, а вакцини від правця також нема, як немає й протиотрути від укусів змій. За таке потрібно нещадно карати.

- Розбалансування галузі проявляється не лише відсутністю ліків. У зв’язку з децентралізацією та утворенням об’єднаних територіальних громад, схоже, цілком буде зламано також її структуру. 

- Лише нерозумна людина у цей час може спричиняти некеровану псевдодемократичну вакханалію. Має бути навпаки. На перехідний період повинна працювати жорстка вертикаль єдиного медичного простору. 

До прикладу, на рівні району центральною фігурою має залишатися районна лікарня, всі ж інші заклади мають бути об’єднані в один медичний простір з єдиним керівництвом. Якщо цього не робити, то відбудеться федералізація медицини, причому не тільки на рівні держави, а й областей, районів і навіть сіл. Уже маємо прецеденти, коли у великих селах всерйоз обговорюють перспективу створення на своїй території одразу двох центрів ПМСД. І до чого це призведе, адже з бюджету громади їм ще потрібно буде розраховуватися з лікарнями вищого рівня? Уже був експеримент, коли дільничних терапевтів та педіатрів зробили розпорядниками коштів. Їм казали, якщо зекономиш, то це будуть твої гроші. У результаті, лікарі перестали направляти хворих у стаціонари і ті почали вмирати від пневмонії, ангіни та інших банальних захворювань. Зрозуміли, що це неправильно, виправили, але тепер почали виділяти кошти на пацієнтів і стали формуватися греблі між закладами, від чого врешті-решт знову страждають пацієнти. 

З нас, медиків, також не знімаю вини за те, що не роз’яснили людям помилковості докорінного ламання існуючої структури. Якщо й доцільно на території якихось об’єднаних громад створити нові медичні заклади, це не значить, що так потрібно робити скрізь. 

- А що, на Вашу думку, можна і треба зробити, щоб українська охорона здоров’я все-таки мала майбутнє?

- Крім розроблення концепції розвитку медицини, щоб знати, яку її модель одержимо на виході, потрібна розбудова такої структури охорони здоров’я, що базується на вітчизняних реаліях і враховує стан здроров’я нашого населення. Далі будуть працювати прості міжнародні істини: мотивація і конкуренція. Як працівник будь-якої іншої галузі, медик має бути вмотивованим, бачити сенс у поліпшенні якості своєї праці, підвищенні фахового рівня. Що ж до конкуренції, то це має бути не боротьба з приниження чи знищення конкурента, а конкуренція сучасних технологій, інтенсифікації лікувального процесу тощо, головним критерієм якої є пацієнт, максимальне задоволення його потреб. 

Для поступу вперед потрібне об’єднання науки, практичної медицини і здорового громадського контролю. Здорового, наголошую. Бо якщо зациклитися лише на критиці, не пропонуючи нічого задля вирішення проблем, то це шлях в нікуди. Вони не мають змагатися, хто розумніший, хто спритніший, а підсилювати одне одного, працюючи на спільний результат – на пацієнта. 

Ніде правди діти, та у технологічному відношенні ми відстали від Європи й розвинутих країн світу мало не на століття. Щоб надолужити відставання, закласти підвалини сучасної медицини маємо закуповувати новітні інструментально-діагностичні й фармацевтичні технології. Третім китом є професійність кадрів, зокрема управлінських. Коли сьогодні огульно знімають одних, других, третіх керівників, рветься наступність поколінь. До чого це призводить, бачимо на прикладі занепаду промисловості, а медицина є ще більш делікатною сферою. Потрібно зберігати достойні старші кадри, щоб було кому передати досвід молодим. Створити із молоді кадровий резерв, відправляти їх вчитися. Словом, як казав геній Т. Шевченко: "І чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь". І це потрібно робити вже, не гаючи, одночасно зі складанням планів розвитку медицини.       

- Як вважаєте, доки немає ладу від МОЗ, чи є можливість щось зробити на рівні області?

- Коли йде пробуксовка в центрі, маємо розуміти, що відповідальність за стан здоров’я людей, які мешкають на певній території, несе місцева влада. Звісно, не можна будувати у кожній громаді свою медичну фортецю, це дуже недобре, проте робити якісь проміжні буферні програми і доцільно, і потрібно. Стосовно Чернівецької області, то необхідно розробити і прийняти нову програму "Здоров’я буковинців", оскільки стара вже закінчилася. Нехай це буде не довготривала програма на ціле десятиліття, а тільки на три роки, та потрібно визначити пріоритети і знати, як будемо акумулювати на них кошти. Маємо відверто сказати людям, на чому сконцентруємо зусилля, обгрунтувати, пояснити вибір. Не всі будуть вдоволеними, сваритимуть, але потрібно вибачитися, що не можемо одразу задовольнити всіх, і врешті починати щось робити. Не сидіти, не боятися, а працювати, свідомі того, що помилки обов’язково будуть і за них нещадно критикуватимуть опоненти.

У зв’язку з останнім, з критикою, якої останнім часом довкола занадто багато, хотів би зауважити наступне. Не потрібно в усіх бачити ворогів і злочинців, не шукати об’єкти критики, про які, в принципі, й так знаємо. Негативна енергетика лише руйнує. Це не вихід, а тупик. Економічний, фінансовий і найстрашніше – моральний, коли суспільство буде розбещеним, вважатиме, якщо ти щось зруйнував, то ти герой. Це неправильно, бо герой той, хто зробив. Нам усім час зосередитися на позитивному конструктиві, тільки позитивний погляд на майбутнє дозволить зрушити проблеми медицини з мертвої точки.

Анна ГАРГАЛЯ

Джерело: газета "Здоров’я Буковини"