Голова виконкому "Майдану" застеріг владу від розправи з театром "Голос"

Особисто мені це живо нагадало боротьбу Папієва, Галиця і Онуфрика з чернівецькими книгарнями. В обох випадках усе діється ніби в рамках закону, але іміджеві втрати влади непоправні. Особливо серед креативних людей. Це хтось Каспруку так помагає?

Тепер, кажуть, що театр «Голос» має якісь проблеми з орендою приміщення. Папієв також боровся з книгарнями нібито з економічних причин. Навіть довідкою від Прядка про неефективність книгарень заручився. І що це дало Папієву і книгарням? Нічого! Бо всі ці пояснення людям до одного місця. Вони оцінюють голий факт: Каспрук щось хоче від закладу культури. Ніхто не буде заглиблюватися у подробиці. Тому я й питаю: це спеціально так роблять чи від куцого розуму? 

Чому кожна влада починаєте наводити порядок і слідувати букві закону саме з культури? Так як Галиць займався книгарнями, ніби не було на Буковині нагальніших тем. Не розумію я цього! Решту вже узаконили, скрізь навели порядок? От з Чинуша борги не можете вибити, «Сорбонну» знести, попи з собором витворяють, що собі хочуть. І чхали на владу.

А фінінспекції теж нема чим зайнятися? «Голос» найбільший фінансовий порушник у місті? Тепер, виходить, лишилося дати раду найбільшому бюджетоутворюючому підприємству. І ним виявився саме театр "Голос". Ну смішно, їй Богу!!!

Хоча справа зовсім не у театрі. Можливо вони там сто разів неправі. Як, зрештою, і книгарні. Проте це все одно не той рівень порушень, який робить наше життя лайном. Це треба розуміти! І місто все одно у вічному боргу перед творчими людьми. Бо скільки б театри платили чи не платили оренди, актори все одно жебраки у цьому місті і цій країні. І це більше не їхня, а чиновників вина. Бо це чиновники все життя тут керують, а не актори. Тому посадовці і мусять терпіти. А не створювати мерові проблеми на рівному місці.

Сконцентруйте свою енергію на більш впливових порушниках і вас точно підтримають! Чи за своїми інтригами вже навіть найкращі з вас геть відчуття реальності втратили. Посилатися на параграфи можна, якби ми жили в мирні часи. А в часи революційних змін треба не параграфами від життя закриватися, а бачити і чути реальних людей. Що толку з параграфів, якщо життя голосує проти них?

Звичайні люди за те й ненавидять чиновників, бо закон вони застосовують переважно до слабких. Усіляких театрів, книгарень…. А жирні коти як жирували, так і жирують.

Грошей, які втратило місто на тій оборудці з комунальним майном на території бібліотеки, певно, вистачило б, щоб роками задурно утримувати «Голос». Про це треба думати, а не про те, як захистити себе параграфами від відповідальності.