Жерделі. Буковинський маркетинг (BukNews на завершення вікенду)

На вулиці – пекло. На небі – ані хмаринки.

На пішохідних переходах в очікуванні «зеленого світла» в черзі в тіні першим завжди стоїть стовп.

Спека має одну підступну особливість – вона притлумлює дійсне, забирає його. Але, натомість не приходить пам'ять. Тому комплекси фіксованих дій перестають працювати. І людина опиняється поза часом.

Я почав шукати тінь у дворах.

В такій порі я намагаюся вибирати «двори-зірки». Це такі майданчики, де сходиться чотири і більше між будинкових проходів. У таких «дворах-зірках» навіть у глибокий штиль обов’язково з’являється бодай несміливий натяк на протяг.

Таких дворів я знаю кілька, вони й вивели мене до базару. Там теж була тінь. В неї я й пірнув. Йдучи поміж рядами, я пригадав, що напередодні ми завершили обробляти вишню, а вночі, поки прохолодно, за три спроби, як вимагає технологія, зварили варення. Варили вночі, бо вмикати плиту вдень нині – це самогубство.

Спогад про «готову вишню» нагадала мені про абрикоси – наступну тему заготовок. Тож, моє вештання базаром отримало смислове наповнення: я почав придивлятися до абрикосів. Та, нічого нового я не побачив, у продавців був класичний репертуар з відомими мені цінами, що мене не влаштовували. Моя спроба виторгувати щось дешевше, за рахунок «оптової» закупки виявилася марною. Та й великі «ананасні» абрикоси мені для варення не були потрібні. Досвід показує, що це кулінарна надмірність. Я вже втратив інтерес до базару, як у кутку виявив чоловіка, який мав те, що я і шукав. У нього було кілька відер абрикосів-жерделів не великих за розміром, але стиглих. Видно було, що він щойно привіз їх із дачі. Я не вагаючись розпочав з ним бесіду. Чоловік погодився мені трохи «уступити», якщо я візьму п’ять кілограм. Це мене влаштовувало. Та, коли в мою торбу він пересипав відро абрикосів, то їх виявилося більше, ніж я сподівався. Я обережно почав заперечувати, на що чоловік мені впевнено відказав: «Беріть, зима спитає, де було літо». Це був вищий пілотаж маркетингу, бо я не просто згодився взяти «зайві» абрикоси, я тихенько почав собою пишатися.

Я сиджу зараз на кухні, чищу прекрасні, спілі й соковиті абрикоси-жерделі, хоча й маленькі, але смачнючі, та й думаю: «А, дійсно, чого я впирався? Тепер я маю, що відповісти зимі».

 Валентин Ткач, Чернівці