Федькович насмішив чернівчан і змусив замислитися
Прем’єра вистави «Запечатаний двірник» у постановці заслуженого діяча мистецтв України Мирослава Гринишина відбулася наприкінці минулого тижня у Чернівецькому Облмуздрамтеатрі.
«Запечатаний двірник» Буковинського Соловія ставився у Чернівецькому театрі ще 1984-го. За понад 30 років від тієї пори змінилося наше життя, канула в Лєту колишня держава – заразом із її ідеологією, змінився театр – навіть ті люди в ньому, що працювали й 30 років тому, змінився глядач. Але класика, мабуть, тому так і зветься, що вона на всі часи. І актуальність вистави – безсумнівна. Федькович навіть власних імен не дав персонажам п’єси, все якісь прізвиська, або як це кажуть літературознавці, імена, що промовляють… За нехитрою жартівливою історією стоїть не тільки й не стільки кохання, залицяння та ревнощі... У житті невеличкого містечка можна побачити багато цікавого, і вистава нам усе це виводить, ніби по черзі, на перший план. За усієї зовнішньої сумбурності подій, вони чітко організовуються у вервечку логіки. Хоча витягувати на світ божий цю вервечку починаєш уже по закінченню вистави, бо швидка зміна подій не дає часу на чомусь зосередитися, розшифрувати, спроектувати бачене на сучасність… І порівняння не завжди на користь останньої.
Подивіться, за всієї безглуздості ситуації із посадовою особою, запечатаною у конфіскованій шафі, ніхто не наважується порушити цю печатку, навіть сам «запечатаний» Двірник – повага ж бо до закону!
Сам Двірник (Назар Кавулич) нібито зовсім по-сучасному «вільно» обходиться із інструментами влади: вирішив покарати – у власних цілях, зауважте! – послав виконавців зафантувати. Але ж, підписавши з примусу згоду на шлюб доньки з незаможним писарчуком (Марина Піта, Дмитро Леончик) – потім, коли звільнився з-під печатки, навіть гадки не має, щоби відмовитися від слова. А переживання за те, що сороміцька ситуація може зашкодити йому на прийдешніх виборах?
Здається, півтора століття тому наші люди були більшими європейцями, ніж теперішні київські й місцеві владники! Адже Європа – це не тільки можливості, це й обов’язки!
Найбільшу радість – не побоюся слова! – принесла глядачеві Ксенія Король в ролі Шевчихи. У дуеті з Віктором Барановським (Швець) чи з тим же Кавуличем вона видавала такий феєрверк мізансцен, не тримаючи «красиве лице», що глядач це помітив і винагородив оплесками й квітами. І якщо комедійність Миколи Гоменюка (Зух) або Віктора Барановського, так би мовити, очікувана, то як «розігрався» Назар Кавулич, якого ми досі бачили у серйозних або романтичних ролях!
Невпізнавана Наталя Гунда в ролі баби Хими. Але тут говорити треба не лише про зовнішність, а ще й про віртуозну пластику «старої калічки», яка творить дива комедії двома ціпками.
А Катерина Чумакова в чоловічій ролі? Мені здається, що половина глядачів так до кінця вистави її й не «розшифрувала». Бо, навіть знаючи, хто грає цю роль, я «не знаходила» добре знайому мені актрису Чумакову у Шморгалі!
І ще один позитив – у тому, що важкий процес взаємного звикання режисера Гринишина, чернівецьких акторів та чернівецького глядача рухається до порозуміння. Хоча моментами здається, що режисер не назустріч глядацьким смакам пішов, а трохи відійшов убік і споглядає з іронією, що з того вийде.
А я тепер обов’язково чекатиму, що в якійсь постановці пан Мирослав все ж таки наважиться здійснити той задум, який, як мені під великим секретом розповіли, був у нього на нинішню прем’єру: аби актори-чоловіки грали жіночі ролі і, відповідно, навпаки…
І ще один момент не можна обійти: третій прем’єрний показ «Запечатаного двірника» актори здійснили на користь Народної артистки України Тамари Кільчицької, якій потрібне дуже дороге лікування. Сподіваємося, в наступному сезоні Тамара Дмитрівна повернеться на сцену.
Лариса ХОМИЧ, «Версії». Фото Віталії КОЗМЕНКО.
