Етюди осінньої меланхолії – 2 (Нічний BukNews)

Коли заходить сонце, настають часи меланхолії.

Горизонт при землі стає рожевим, хмари багряними, а небо – зеленим. Дерева на його фоні видаються чорними, а штучна підсвітка овочевого магазину робить листя катальпи лиховісним.

Усе стає відносним. Стереотипи розмиваються, тоді й приходить пора випробувань стійкості власного світогляду. Ти намагаєшся пригадати образи світанкового міста, але вони видаються не епізодами власного життя, а якимись навіяними міражами.

Це нам лише здається, що окремо існує життя, і ми перебуваємо в його правилах і законах. Що окремо є ми, і окремо є воно.

Насправді ж, ми приходимо в цей світ і починаємо будувати особисту його модель-відображення.

Для координації в ній, ми послуговуємося спочатку родинними та суспільними стереотипами, які самостійно інтерпретуємо, а потім починаємо доповнювати на власний розсуд. Вектором, який вказує нам напрямок нашого пошуку, є мінімізація неврозу. Це – задум щодо людини: якщо напрямок обрано не вірно і невротизація зростає, то ми або вмремо від хвороб, або загинемо наглою смертю, знищивши один одного.

Так формується самоузгоджена модель-відображення світу. Вона є продуктом нашого особистого творіння, а не якимсь «окремим» життям. Це саме вона закріплюється в наступних родинних та суспільних стереотипах, що перейдуть в моделі-відображення майбутнього.

Тому, коли в наше життя втручається хтось сторонній і починає нас лякати чи невротизувати, не слід допускати його у власне світотворення. Лякати можна лише самому себе в момент інтерпретації та пошуку, й те – не довго. Це стосується і власної поведінки. Вона стає змістовною лише втілюючись в добрих справах, коли ми самі нікого не невротизуємо, а навпаки, заспокоюємо й даємо розраду.

Світ радо приймає нас, нам лише слід вірно будувати моделі-відображення й не дозволяти злобі та ненависті спотворювати його смисли.

Підсвітка в овочевому магазині блимнула й змінила колір. Листя катальпи з темно-брунатного перетворилося на оливкове, і серед нього виразно помітними стали пацьорочки з насінням. Вони нагадали іншу вечірню пору, коли дерева були вкриті шаленим цвітом, за яким годі було розгледіти бодай якесь листя.

 Валентин Ткач

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Осінні етюди меланхолії (нічний BukNews)