До лісу на Хотинщині – як на сповідь в церкву

Пішли первоцвіти. Як ніколи рано і дуже рясно. І першим з-посеред них шафран Гейфелів – квітка, яка цвіте двічі на рік. А через те, що тішить прощальною красою навіть по перших зимових морозах, горяни любовно називають її морозянкою. 

Шафран за своєю природою – квітка надзвичайно унікальна – така у неї жага до життя. Про це воістину переконує і ця мила картинка, вихоплена на одному з виділів Сторожинецького лісу, де шафрани розцвіли прямо крізь товщу останнього снігу. І подовгу вдивляючись у подібні картинки, які ніколи не забуваються та й ще навіюють чудові сновидіння, неодмінно переконуєшся: ліс – це храм, у який йдеш, як на сповідь.

Був днями в угіддях Хотинського держлісгоспу, де практично кожна ділянка заповідна. Приваблює все, що бачить око. Цього разу по-справжньому зачарувала ділянка білої тополі. Дерево загадкової краси і, яке до болю знайоме ще з раннього дитинства. Часто буваю в угіддях краю. Та біла тополя подибується тільки на Хотинщині. І якраз на одних виділах. Достеменно не цікавився в фахівців, чому так поменшало цього дерева, яке, до речі, є для майстрів різця чудовим матеріалом. Шкода, що, можливо, саме тут ще можна зустріти це прекрасне дерево. І тішу себе, що з ним ще не раз зустрінуся, коли забреду на знайомий виділ, як до храму на сповідь. А десь поряд по перших морозах спалахне і знаменитий шафран.

Іван Агатій