До чорних буків повернуся... (Іван Агатій пам'яті Василя Бабуха)

Згадав про них, коли його вже не стало. Великого побратима по перу – журналіста, поета, фотомитця, славного земляка, по вінця залюбленого в рідне село Вікно, і просто надзвичайно порядну людину – Василя Бабуха.

Коля я вперше оповів про чорні буки у пресі, а відтак в одній із своїх книжок, пригадую, Василь сказав: «Ваню, будь-що, але мусиш мені їх показати. Обов’язково. Я, знаєш, коли ще був годен та при здоров’ї, як і ти, часто бував у наших улюблених з тобою Буковинсько-Покутських Карпатах. Хтось із лісівників розповідав про ці дерева. Однак, на жаль, побачити мені їх у природній стихії так і не вдалося. А відтак недуга прикувала....»

Що мав казати Василю? «Поїдемо, друже. Вже наступної весни, бо в Карпатах пішли холоди...»

Та не судилося: Василя у незвідану вічність покликали небеса. Тому картаю себе що так і не вдалося мені показати в тому далекому лісовому виділі тії чорнії буки.

Хоч гори все дужче огортає студінь пізньої осені, хоч на найвищих їх вершинах – у Верхньому Рошішному, Випчені та коло знаменитого і такого загадкового озера «Чорне око» - вже біліє перший сніг – я все ж таки вибрався і побував на тому лісовому виділі, де чорні буки ростуть. І на побачення з якими так линула небайдужа душа Васля Бабуха. Аж ось і вони. Всього – навсього кілька деревин, які Бог розсипав під самісінькою вершиною Красного Долу, де, як оповідають горяни, в години смутку відпочивав великий опришок – Лук’ян Кобилиця. Ще якась сотня метрів – і я вже побіля цих унікальних дерев. І саме тієї миті замріяно згадалося, що як раз у чорній бучині по своєму Великому Сину раз по раз зітхало заплакане небо. І тая бучина раз у раз грізно скрипіла чорним, як вугіллям, гіллям.

Пофантазував та й годі. Але факт залишається фактом: на всі гори карпатські і лише в Красному Долі на висоті за тисячу метрів над рівнем моря здіймається в небо кілька чорних буків. З Божої ласки. Бо як не старалися лісівники одержати з насіння сіянці, воно так і не проросло. Спочатку подумали що допустили похибку. Та повторивши раз і в друге експеримент, пересвідчилися, що тільки премудра Матір-Природа знає секрет цього загадкового дерева. Зрештою, як і те, як воно тут узагалі проросло.

Ось саме в цій місцині, де на кожному її метрі відлунює унікальна історія гір та її відважного люду, мріяв за життя побувати Василь Бабух. Не судилося. А мені коло тих буків чомусь видалося, що й по ньому у їх верховітті сумує заплакане небо...

 Іван АГАТІЙ