Дев’яносторічний ветеран з Глибоччини потерпає, що вчорашні товариші, з якими разом боролися за волю і мир, хочуть цю волю на Сході України від нас відібрати

Дідусь-сусід, який служить за приклад

Дмитро Миколайович Гуцуляк живе поруч з нами. І я раніше не помічала чогось особливого в цьому завжди привітному дідусеві. Та одного разу я побачила його в святковому вбранні, а на грудях сяяли ордени та медалі. То було 9 травня, і сусід поспішав на урочистості.

Мама розповіла мені, що Дмитро Миколайович воював на фронті, а нагороди отримав за мужність у боях з ворогом, за велику любов до своєї землі. Мене почало цікавити життя цього дідуся, я частенько забігаю до нього в гості, розпитую про війну. Ветеран зі сльозою на очах згадує про ті часи: жахіття, як був поранений, як знайшов справжніх друзів, які підтримували і захищали  один одного в важкі моменти. Найболючіше йому зараз спостерігати за тим, що деякі вчорашні товариші, брати, з якими боролися за волю і мир, і хочуть цю волю від нас відібрати на Сході України.

 У свої 90 років дід Дмитро постійно знаходить роботу для своїх невтомних рук. А які квіти він садить щоліта! І біля будинку, і біля паркану. Виходиш на вулицю — а там така краса! Жвавий, енергійний, щедрий. Малюків пригощає яблуками з власного саду, цукерками, що завжди тримає в кишені для них. На прикладах з власного життя вчить , як нам вирости чемними, порядними, дає нам хороші поради.

 Я дуже щаслива, що познайомилася з такою цікавою і надзвичайною людиною. Про не ї я розповідаю своїм друзям і розповідатиму колись своїм дітям.

 Марічка ДАРІЙ,

Учениця 5 класу Кам'янської ЗОШ.