Читання, як життя. Життя, як читання: секрет оптимізму по-чернівецьки

 

Читання, як образ життя. Замолоду переважно всяка книжка (стосунки/справа) цікава, смакує і пасує. Деякі, за браком власного життєвого досвіду, сприймаються навіть як одкровення/кохання/покликання. Це тільки з кількістю прочитанх книг/прожитих років формується критичне ставлення до прочитаного/прожитого. Аж до відчуття, що у всіх книжках/стосунках/прожитих днях, все одно чогось бракує. І саме ця неможливість цілковитого задоволення, на мою думку, і є визначальною ознакою того, чи стали ви самодостаньою особистістю. Адже невдоволення кимось/чимось переважно є тільки там, де існує більш менш чітке усвідомлення того, що і як має бути.

 

І ось тут нарешті найцікавіше: нічого іншого, окрім того, що вже стоїть на книжкових полицях, немає і не буде. Або, використовуючи цей образ, зроблено нами, набуто, отримано, пережито. І швидко дописати щось нове, змусити переписати чуже, щоб нам нарешті сподобалося, вже просто немає часу.

 

Можна скільки завгодно рівняти життя/стосунки/справи до якогось уявного ідеалу у нашій свідомості, але на виході завжди буде тільки те, що вже зроблено. Нами самими, чи оточуючими... Життя, як читання книг :) Можна змарнувати залишок у гонитві за тією однією найсокровеннішою, яка нарешті задовольнить. Але вірогідність натрапити на таку рівнозначна нулю. І не тому, що вона не написана. Просто ми вже нездатні розпізнати її. Вона для молодих, не для нас :) Так і зі справами. Радіймо і тішмося тими, що вже були і які ще потроху робимо. Якщо оцінювати їх не у порівнянні з ідеалом, якого не існує, то зроблено багато. По мірі сил і можливостей кожного. Ось в цьому секрет оптимізму :) З людськими стосунками те саме. І справ інших, ідеальних, не буде, і знайомих інших, і друзів інших, і ворогів інших також не буде...

 

Бо інших книжок, окрім як написаних, просто немає і бути не може. Навіть якщо з причини проминання життя вони раптом перестали нас абсолютно задовольняти :)