Чи любите ви «Маланку» так, як люблю її я?

Що таке «Маланка»?

А таке питання краще не задавати, бо «Маланка» – це метафізика. Фактично, вона є класичним перформансом, який виник задовго до того, як сформувалося саме визначення.

«Маланка» – це пророцтво в дії! В ній упізнавано в гіпертрофічно сатиричній формі переказуються обставини життя громади за рік, що минув. Дається їх оцінка, чим декларується заявка на рік прийдешній. Це – своєрідний бурлеск, коли про нікчемне повідається умовно піднесено.

Коли це вдається (нехай і в скромних засобах), ми отримуємо справжню «Маланку».

Але, коли аматорське завзяття «Маланки» позбавляють змісту, метафізичної догадки і кореневих кодів, натомість, робиться акцент на розхристаності форми, то ми отримуємо суєту без жодних наступних очікувань. «Маланка» стає пустою.

Я не заперечую, що те, що відбувається може подобатись людям, мені теж дещо подобається (зокрема – люди і фотографи). Але це – не первозданна «Маланка». Це – «Маланка з ГМО».

От і виходить, що «дрес-код» «Маланки» є, а змісту вже немає.

Це подібне до того, як трансформувалась демократія у постдемократію. Ще Аристотель зазначав, що демократія має свої вади і обмежував її ефективність полісами з населенням до 20 тис. чоловік. При цьому, слід вважати, що більшість жителів права голосу не мали (не голосували діти, жінки, раби, боржники і т.д.).

Демократія ще може бути продуктивною в селі або селищі, де всі про всіх усе знають. Де відомо, як кандидат веде себе в побуті, у родині, в спілкуванні з друзями та сусідами. Увеликих містах – це вже не реально. Цю роль могли б виконувати ЗМІ. Але вони дуже часто використовуються для створення потрібного образу кандидата (партії), який потім нав’язується. При цьому, слід вважати, що паралельно з цим, у людей формується зманіпульоване соціальне замовлення, під яке і «ліпиться» кандидат (партія). Це все разом і називається постдемократією: форма (голосування) ніби і є, але до народного волевиявлення вона стосунку не має. Це – демократія з ГМО.

         У класичній «Маланці» учасниками дії є всі! Коли ж у неї з’являються пасивні глядачі, то з містерії вона перетворюється на шоу, замість унікального експромту вона стає централізованим заходом. Це мені нагадує колишній масовий централізований абсурд «безалкогольних весіль», коли дорослі поважні люди п’ють солодкий мандариновий сік (бо це дорого), а молодим кричать «Гірко!».

P.S.

До всіх, у кого цей текст викличе заперечення чи обурення, велике прохання сприймати його, як «графоманську Маланку», бурлеск: піднесено про пусте.

         Валентин Ткач