«Чула, але не знаю»: що кажуть виборці про "свободівця" Ілюка

У телеефірі одного з місцевих ЗМІ керівникові фракції ВО «Свобода» у Чернівецькій міській раді Андрієві Ілюку ведучий поставив запитання, як депутатові вдалося виграти на доволі непростому 29-му окрузі, де з ним конкурували колишній депутат Андрій Шалєєв, чинний депутат Аліна Олевич, а також радник міського голови Андрій Олійник. На що Андрій Ілюк відповів: «Це запит у першу чергу на якісно проведену виборчу кампанію. Я, на відміну від усіх цих інших понтових політичних партій не мав можливості собі дозволити білборди за десятки тисяч доларів, дуже дорогі ролики по телебаченню. Тому всю свою кампанію я провів у спілкуванні з людьми. Зайшов у кожну квартиру на своєму окрузі та дізнався про кожну проблему, яка турбує людей».

Такі слова дуже позитивно характеризують депутата. Та чи продовжує «свободівець» і далі в такому ж дусі? Чи дбає він про своїх виборців і після завершення виборів, чи переймається їхніми проблемами? Ми намагалися це з’ясувати. 

Спочатку я у ролі мешканця округу, від якого висувався Андрій Ілюк, вирішила прийти до нього на прийом. Згідно інформації, розміщеної на сайті Чернівецької міськради, депутат приймає щопонеділка з 16.00 по 18.00 по вул. Шевченка, 41. Туди я й відправилася. Це був понеділок, дев’яте травня, близько 17-ої години. 

День Перемоги Андрій Ілюк, як справжній «свободівець», не святкує. Тож, за всіма прогнозами, депутат мав бути на місці. 

«Можу через годину під’їхати на вашу вулицю»

Офіс ВО «Свобода» знаходиться у дворі поряд із будинком, в якому протягом 1885-1927 років мешкала буковинська художниця Августа Кохановська. Торік улітку у цьому будинку сталася пожежа, тож він пустує. Я привідчинила двері будинку – звідти досі доноситься чадний запах, стіни чорні. 

Погукала – немає нікого. Тоді пройшла далі до прибудованого нового приміщення. Там була табличка з написом «Чернівецька міська організація ВО «Свобода» (громадська приймальня). Нижче виднілися ще два оголошення. На одному написано «закривайте двері!!! (з трьома знаками оклику), на іншому – «витирайте ноги!!!!!» (саме так, з п’ятьма знаками оклику). На дверях висіла колодка з написом «Kozak». Зачинено. Я ще трохи потупцювала довкола, намагаючись знайти бодай когось із сусідів. Та всюди було безлюдно. Раптом двері обгорілого будинку відчинилися і звідти вийшов чоловік. Як потім виявилося – це сторож, якого друзі-свободівці жартома називають Георгієм Побідоносцем. Чоловік виявився привітним і говірким. Він розповів, що робить тут усе: і за порядком стежить, і приміщення охороняє. І справді, у дворику було дуже охайно і чисто. 

- Я тут дежурю постійно, відколи офіс горів, навіть сплю тут, - розповів сторож. – Минулого року тут повністю горів і перший, і другий поверх. Це був волонтерський центр. Але тепер треба це все ремонтувати.

Розповідаю легенду, що я з округу Андрія Ілюка, мешканка вулиці Алма-Атинської, у нас у дворі багато дітей, тож хочу звернутися до депутата з проханням допомогти облаштувати дитячий майданчик. 

- Це треба до нього, він тут рідко буває поки що, - каже пан Георгій. - Бо ми лише недавно відкрили офіс. Бо тут все горіло. То ми збори робили у Народному домі. Це вам треба на нього вийти конкретно. Він допоможе, але треба на нього вийти.

Цікавлюся, як часто приходять виборці до депутата. 

«Ну приходять люди, але тепер мало, бо лиш відкрили», - відповідає сторож. І додає: «У мене десь був його номер телефону, але зараз не можу знайти».

- Нічого, в мене є, - відказую і набираю Андрія Робертовича. 

Депутат відповідає майже відразу. Голос мені здався якимсь або втомленим, або …заспаним. А, можливо, це просто така манера розмови. 
- Доброго дня. Я з вашого округу, живу на вулиці Алма-Атинській. У нас у дворі багато дітей, хочемо вас попросити, щоби ви допомогли облаштувати дитячий майданчик. Я прийшла до вас на прийом, а вас немає…, - кажу.

- Так, мене немає, бо я був в інших місцях, - відповідає депутат. – А ви з якого саме будинку? 

– Алма-Атинська, 10. 

– Десять… ага… Ну хочете, я можу через годину під’їхати на Алма-Атинську і зустрінемося, поговоримо. 

Я не очікувала такої готовності депутата допомогти. Тому сказала, що зараз уже не встигну зібрати мешканців, тож зателефоную панові Андрію, коли всіх зберу. І запитала, чи, на його думку, можливо допомогти з дитячим майданчиком. На що депутат відповів: «Є така річ як депутатський фонд, і ці гроші якраз би можна було використати на дитячий майданчик. Але міський голова категорично проти цього фонду. Тому єдиний варіант – це хіба спільне фінансування, щоби мешканці також долучалися», - сказав депутат. На цьому й попрощалися. 

Я попросила сторожа, щоби він показав мені заради цікавості офіс, в якому приймає Андрій Ілюк. Виявилося, що це не та кімната, біля дверей якої висіла вивіска «громадська приймальня». На табличці, щоправда, була встановлена стрілка, що треба йти вправо, та все одно без сторожа я би, мабуть, не втрапила. Бо то треба було завернути за ріг будинку і зайти аж за пожежну драбину. Там і є офіс Андрія Ілюка. Всередині – стіл, кілька стільців, канцелярське приладдя. Усе, що потрібно для прийому громадян. Чисто, просторо, не захаращено. 

На прощання сторож дав мені інформаційний бюлетень ВО «Свобода» і провів до воріт. Дуже хороший чоловік.

«Мені можна телефонувати в будь-яку годину доби»

Через декілька днів, у п’ятницю, 13 травня, я зателефонувала Андрію Ілюку. Пояснила, що ми перевіряємо, як працюють депутати на округах і попросила про зустріч для інтерв’ю. Депутат відразу погодився і призначив зустріч у 105 кабінеті Чернівецької міської ради. Я спізнилася хвилин на 15. Коли увійшла до кабінету, Андрій Робертович уже дожидався мене. Я вибачилася за запізнення, і він спокійно, без тіні роздратування, відповів, що нічого страшного. Розмовляли майже півгодини.

- Скільки виборців до вас звернулося за останній тиждень?

- За останній тиждень до мене звернулося близько трьох людей. Ці проблеми стосувалися житлово-комунального господарства. Це, зокрема, протікання води в підвалі на Героїв Майдану, 172, в першому і 18-му під’їздах. Це прохання з тим, щоби провести ремонтні роботи асфальтобетонного покриття дорожніх проїздів. Це пов’язано в першу чергу з розподілом коштів, невикористаних у 2015 році. 

- Тобто ви зможете допомогти цим мешканцям, якщо вдасться залучити частину цих коштів?

- Ні, там не суть стоїть… що значить – частину коштів… Є пропозиція від виконавчих органів міської ради розподілити ці кошти. Там цей розподіл абсолютно неадекватний, тобто ми дивилися пропозиції на зборах депутатів. Там виділяються, наприклад, кошти на Алма-Атинську, 11, 13, 16, якщо не помиляюся. Близько 300 тисяч гривень. Тобто там асфальтобетонне покриття зроблене ще рік тому. І таких позицій там є декілька десятків. 

Виділяються кошти на те, що вже зроблене, відповідно, а те, що потрібно зробити, ніхто не помічає. І так само виділяються кошти на якісь позиції – на округи наближених депутатів до команди «Народного фронту». І в той самий час, можливо, ігноруються ті території, на яких попроходили депутати від інших партій. Хоча знову ж таки, депутати зараз вкладають в основу вирішення цього питання не те, щоби розподіл ішов по округах, а по тих потребах, які є в мешканців міста і по районах міста. Це не йде якась прив’язка до округів.

- Ви їм пообіцяли якусь допомогу?

- Ні, ну я ж не можу обіцяти допомогти. Я можу пообіцяти намагатися зробити все від мене можливе, щоби те чи інше їхнє прохання було виконане в той чи інший механізм, який передбачає це для депутата. Депутат має всього дві функції. Це представницька і контролююча. Я можу як представник інтересів тих чи інших громадян озвучити позицію, їхні бажання. І якщо все-таки рада мене підтримає, або виконавчі органи в тому чи іншому питанні, я можу потім вимагати контролю за виконанням тих чи інших рішень. 

- Ну ви їм пообіцяли принаймні, що будете опікуватися цими питаннями?

-Ну звичайно. 

- Як часто ви буваєте у своєму офісі, де ведете прийом громадян?

- У нас так сталося, що тривалий час не було визначеного місця офісу. Під час виборчої кампанії наш штаб був розташований в іншому місці. Тривалий час це і був наш офіс. Потім там, ви знаєте, відбулася пожежа. Там зараз ведуться ремонтні роботи. Але це не заважає вести прийом громадян, спілкуватися з виборцями. 

- То ви постійно буваєте у свій прийомний день у зазначений для прийому час в офісі?

- Якщо говорити відверто, то… ну постійно… Бувають такі, наприклад, моменти, коли мешканці телефонують в той чи інший момент навіть під час мого прийому. Ну я ж не можу відмовити і не приїхати на місце, якщо там щось незвичайне, що дійсно треба зрозуміти проблему. 

- А якщо вам телефонують в неприйомний час, ви можете також відреагувати?

- Ви ж пам’ятаєте, що ви тоді зателефонували і я запропонував відразу через годину бути на окрузі, поспілкуватися, подивитися суть питання. 
- Так, це правда! Та все ж тоді в офісі я вас, на жаль, не застала. Тому в мене запитання – чи інші виборці вас теж можуть не застати?

- Ну, в місті є багато мешканців, багато виборців, і не можна одночасно зустрітися з усіма в один момент. 

- Тобто – хто хоче вас знайти, той знайде?

- Ну звичайно! Я 24 години на добу на телефоні, тобто в будь-яку годину доби можна до мене телефонувати, звертатися з проблемами. Буду намагатися їх вирішувати. Номер телефону я не приховую, він у мене є розміщений у соціальних мережах, на сайті міської ради. Тобто це не є проблема.

- Як часто вам телефонують виборці?

- Декілька разів на тиждень. 

- Ви ще молодий депутат, розкручуєтеся…

- Ну питання не в тому – молодий чи немолодий. Питання в якості роботи. Тобто якщо говорити про якийсь досвід, то деякі депутати мають такий досвід, що мені він, такий досвід, не потрібен. Скоріше молодий навчиться правильно працювати, ніж ті всі старі взводи, які там протирають вже декілька каденцій штани в міській раді, перестануть займатися дерибаном і договорняками.

- Чи можете назвати якісь конкретні питання, з якими до вас зверталися виборці і які ви вирішили?

- Насправді ви зараз формулюєте питання «які питання ви вирішили?» Знову ж таки, депутат має дві функції – представницьку і контролюючу. Я як депутат можу звернутися до того чи іншого виконавчого органу або ініціювати те чи інше питання під час розгляду на сесії. У нас є дуже велика проблема з виконавчою роботою органів міської ради. Тобто не завжди мої звернення отримують позитивний результат. Можу навести такий простий приклад, я його завжди наводжу. Я депутат півроку, але він такий показовий. Кришка каналізаційного люку на Героїв Майдану, 27. 

Знадобився місяць часу, чотири якісь відписки від структур міської ради, щоби встановити той люк. Тобто доводилося цілий місяць писати якісь звернення, отримувати відписки, якось на них реагувати. Думаю, що на такому маленькому прикладі можна простежити, які працює загалом система. І від таких малих прикладів до більших. Щодо люку, то потім кришку встановили, але за місяць часу. За цей місяць туди могла впасти дитина, просто хтось із громадян міг отримати якісь травми, могла статися якась аварія. Це безпека громадян і не тільки якийсь благоустрій міста. Це здоров’я мешканців, виборців і тут відповідальність на виконавчих органах міської ради. 

- Якщо вам, депутатові, стільки часу знадобилося, то що тоді казати про звичайних мешканців…

- Ну звичайно. Чиновники думають, що вони абсолютно не залежать, що це команда міського голови… Ну це вони несуть відповідальність за ту роботу, яку вони роблять.

- Зрозуміло. Скажіть, які проблеми свого району ви знаєте і наскільки реально, щоб їх незабаром вирішили?

- Це проблеми асфальтобетонного покриття міжбудинкових проїздів. Також в деяких будинках протікають криші, тобто вони старі, потребують капітального ремонту. Система водопостачання. Також в будинках, це, зокрема, Героїв Майдану, 172, 174. Також міжбудинкові проїзди на цій же адресі. Це міжбудинковий проїзд на адресі 190, 190-В і так далі. Тобто проблем є багато. Багато будинків будувалися досить давно і вони потребують капітального ремонту. Більшість питань стосуються виключно житлово-комунального господарства і цей напрямок абсолютно провисає у міській раді. Більше того, це якраз напряму стосується цих невикористаних коштів, коли у нас є майже 200 мільйонів невикористаних коштів. А замість того, щоби робити якусь реальну роботу, вони незрозуміло як хотять розподілятися і купа незроблених доріг, міжбудинкових проїздів, систем водопостачань і так далі. Наскільки реально їх вирішити – думаю, це залежить від бажання депутатів, від спільної співпраці депутатів і міського голови. Наше завдання – дати правильний механізм для вирішення, а, відповідно, виконавчі структури міської ради мають цей механізм якісно виконати. 

- Якщо ваші виборці хочуть до вас звернутися, коли і куди їм приходити і чи потрібно заздалегідь вам телефонувати?

-Ні, у мене є визначене місце прийому громадян. Це кожен понеділок місяця з 14-ої до 18.00. 

- З 16.00?

- Так, з 16-ої до 18.00, помилився. Знову ж таки, якщо до мене хтось телефонує в цей момент і каже, що щось термінове, наприклад. Якщо це потребує моєї присутності, я, звичайно, поїду туди на місце і подивлюся. Тож фізично не зможу бути там, у приймальні. Це абсолютно нормально і логічно. Але це не проблема – мене можна набрати, я завжди на зв’язку.

- Чи можете дати відповідь, що ви робили на 9 травня, чому вас не було в офісі? День Перемоги ви ж, мабуть, як член фракції «Свобода», не святкуєте? Ви були на виїзді, пов’язаному зі зверненнями виборців?

- Ви знаєте, зараз ви так трохи додаєте красок. Я ж не 24 години на добу знаходжуся на викликах виборців. Для мене Дев’яте травня – я вважаю, що його треба зробити звичайним робочим днем. Це ніяке не свято. Для мене особисто зміна одного окупанта на території України на іншого окупанта, причому набагато гіршого. Причому того окупанта, який розпочав Другу Світову Війну і залив усю Європу кров’ю. 

- Тобто ви в той момент були на якихось робочих завданнях?

- Не обов’язково. Я не пам’ятаю. В будь-якому разі точно скажу, що Дев’яте травня не святкував. А що саме робив і де саме був – не можу сказати. 

- На початку січня, саме напередодні виборів секретаря міськради вас та вашого колегу Назара Мокловича помітили в автомобілі депутата міськради від партії "Рідне місто" Василя Продана. Скажіть, як так сталося, що ви під час Майдану боролися з представником «Рідного міста» Віталієм Михайлішиним, а тепер вас звинувачують у співпраці з Василем Проданом?

- Ну я би хотів почути прізвища тих, хто пов’язує. Можу сказати одне – вся ця інформаційна кампанія, спрямована проти депутатів від «Свободи» напередодні виборів секретаря міської ради - це була дискредитація партії. Вона мала декілька причин. Перша – це, звичайно, що ми були ініціаторами звернення щодо відставки уряду Яценюка. Це, безперечно, політична розправа над «Свободою». Також мала на меті змусити депутатів «Свободи» підтримати кандидатуру секретаря, яку висував міський голова. Ця інформація ширилася засобами масової інформації, які перебувають під впливом команди «Народного фронту» в Чернівцях. Зокрема, одного так званого журналіста, який є помічником народного депутата Максима Бурбака і в 2010 році балотувався до обласної ради від «Фронту змін». Ну фактично людина, яку важко назвати журналістом, тому що є фактично політиком і членом команди «Народного фронту». Вони поширювали цю інформацію, причому я так думаю, що вся ця ідея звинуватити «Свободу» з’явилася десь за півгодини до того, як ця інформація була розміщена на деяких інтернет-ресурсах. Більше того, вся ця ідея настільки білими нитками зроблена. Тому що звинуватили, що перебував у машині керівника фракції «Рідне місто» я і інший депутат від «Свободи» Назар Моклович, який на той момент взагалі не знаходився в Україні. Настільки люди не орієнтувалися і не володіли інформацією, що допустили у цьому медіакілерстві такі грубі помилки. Людина може показати штамп у паспорті, коли він виїхав за межі України і коли повернувся. На той момент він взагалі не перебував на території України. І потім буквально через декілька годин з’явилася інформація, що перебував не депутат, а його брат. Більше того, інформація не має джерела, джерело захотіло залишитися невідомим. Я вважаю, що це навіть не варто коментувати, тому що це просто політична розправа над ВО «Свобода». 

- То ви були тоді у машині чи ні?

- Ні. 

- Тож неправильно вас пов’язувати з фракцією «Рідне місто»?

- Звичайно, неправильно пов’язувати. Тому що на сьогоднішній момент у місті відбуваються змагання декількох політичних кланів. І одним з найсильніших цих кланів є команда «Народного фронту». І усіх, хто їм простистоїть, вони хочуть пов’язати з якимись іншими політичними силами, на яких вони створюють якийсь їм негативний імідж, якусь репутацію їм псують і так далі. 

- Зрозуміло. То до вас завжди можна подзвонити за номером телефону, вказаним на сайті міськради – 099-611-18-95?

-Так. І в мене є ще один номер. Можу сказати: 099-205-90-12. 

На прощання я фотографую депутата. Хотіла також зазнімкувати з телефоном, але депутат відмовився. «У мене недорогий телефон і вже не новий. Взагалі я маю два телефони, і на обидва мені можуть телефонувати», - зазначив Андрій Ілюк. 

«Молоденький і гарненький»

Наступний етап роботи – навідатися на округ, від якого висувався Андрій Ілюк. Спершу я відправилася до пологового будинку №2 по вулиці Рівненській, 8. Ця медична установа також входить у список будинків, якими має опікуватися депутат. 

Запитую у працівниці реєстратури, старшої жіночки, чи знає вона депутата, який висувався від цього округу. Жіночка розводить руками. 

- Ні, я не знаю. Ідіть у прийомну нашу, отам, може, є його прізвище записане. Інформація, напевне, там висить. У нас інша, чисто медична інформація. Може, він і зустрічався з людьми, але я не бачила. 

- Андрій Ілюк- вам це про щось говорить чи ні? Такий молоденький…

- Молоденький і гарненький, – з усміхом додає працівниця. – Дєвушка, будь ласка, йдіть в прийомну. Вони якщо приходять, вони звертаються туди. Їм мають виділити зал, зібрати аудиторію. А ми, реєстратура, обслуговуємо вагітних жінок і просто жінок, у нас купа такої роботи, що ми навіть забуваємо своє ім’я. 

- І все ж якби прийшов депутат від цього округу, що би ви у нього попросили?

- Я не можу навіть щось у нього просити, бо мій рівень не той, щоби щось хотіти. А що би мені хотілося… Хотілося би дуже багато… Нам, простим людям, що потрібно: щоби було що їсти, щоби було що одягнути, щоб можна було заплатити комунальні послуги. І залишити собі на якісь духовні потреби – буває, раз у десять років у театр сходити…

Іду до приймальні головного лікаря Альберта Куріцина. У приймальні просять почекати. Поки чекаю, оглядаю у коридорі стенд з оголошеннями. Про депутата Андрія Ілюка інформації нуль. Запитую лікаря, який проходить повз, чи знає він депутата від округу, де знаходиться медична установа:

- Я думаю, що головний лікар точно знає, бо у нас тут виборча дільниця. Ми звичайні виборці. Щоби сказати, що вони тут бувають – я їх не бачу. Може, адміністрація бачить. Бо, справді, може, так і має бути, що всі важливі питання треба вирішувати треба з керівництвом. Щоби регулярно були тут – хоча би раз у місяць – я такого не бачив.

Заходжу у кабінет до головного лікаря Альберта Куріцина і ставлю його те ж запитання, на що він відповідає: «Я не знаю, хто у нас депутат. – І не хотіли би знати? - Ну чому, хотів би знати… Гадаю, у нього є прийомні дні. Але у нас до нього як до депутата немає якихось побажань. Якщо він захоче з нами зустрітися – ми завжди готові його зустріти. У нас є через кого звертатися, у нас є представництво наше, управління.

Біля виходу з медичного закладу натрапляю на працівницю, яка обслуговує ліфт – Мар’яну Михайлівну. Питаю її, чи вона знає свого депутата.

- Мені це якось, вибачте за грубість, по барабану. Ходіть, я вам щось покажу, - бере мене жінка за руку і веде до кабіни ліфту. Там на стіні висить плакат із мавпою та дитиною і пише: «Догадайтеся, хто думає про нас?» - От здогадайтеся, хто думає про нас? – цитує напис жінка і змовницьки усміхається. А хто той депутат? Який він із себе? От якби прийшов, цікаво би було на нього подивитися…А де він приймає?

Ми з пані Мар’яною розговорилися. Я розповіла, що була в Андрія Ілюка на прийомі, а його не було. Це жінку дуже обурило.

- Як так можна? – дивується вона. – От я, наприклад, обслуговую ліфт. Та якщо я маю бути на роботі о такій-то годині – то хай там земля валиться, але я маю бути! Бо раптом терміново треба лежачого хворого підняти на верхні поверхи, а мене немає! Це ж буде катастрофа! Так само і депутат. Обіцяв, що будеш працювати, - працюй. 

Відправляюся ще на вулицю Алма-Атинську. Навпроти будинку №9 по цій вулиці зупинилася вантажівка з питною водою, мешканці йдуть із пляшками купувати воду. Це мені дуже на руку. Тому що моросив дощ і я хвилювалася, що взагалі нікого на вулиці не застану. 

- Чи знаєте ви депутата від свого округу? – запитую одного з чоловіків. Як потім з’ясувалося, він мешканець будинку №10-В, Володимир Михайлович.

- Знаю. Аліна Олевич у нас. Я можу в будь-який час зателефонувати - відказує чоловік. – Та ні, у вас Андрій Ілюк, - заперечую. - А може й Андрій Ілюк… На вибори ходила дружина, я зареєстрований у селі Мигово. Я їх знаю – і одного, і другого депутатів. Не звертався, бо не дуже потребую. А проблема, яка хвилює мене, - їм не до неї, напевне. – Ну а все ж, що би ви попросили у свого депутата? -Я би попросив у свого депутата винести на сесію міської ради питання про ігорний бізнес, який маскується під всеможливі лото, Інтернет-клуби. Одне логічне питання – для чого нам інтернет-клуби, в які можна вкласти п‘ять тисяч за ніч, якщо у нас купа кафе і зупинок з безкоштовним вай-фаєм? – А як щодо питань, пов’язаних з житлово-комунальною сферою? От, пішов дощ, і дивіться, які у вас тут калюжі поробилися… Може, попросите його щось про асфальтування вулиці? - Ці калюжі не з вини наших депутатів зроблені. Але роботи потроху ведуться, ми це бачимо. Кошти не з небес упали і вимагати неможливо від депутатів. У нас замінили покриття асфальту вздовж Алма-Атинська, 3-А. Але там уже на одному з виїздів з під’їзду роздовбали дорогу, бо не дуже якісний асфальт. Не рахую, що це задача депутата. Це задача ЖРЕПів… А і ще одна проблема - собаки. Ми так гарно підмітаємо. Ви, може, помітили – з того боку будиночка є палісадник. Це все зроблене з ініціативи однієї жіночки, яка живе на четвертому поверсі, звати Галина Михайлівна. У неї там квіти красиві, завжди підметено. І є люди, які ведуть собак туди, і вони там гадять. І вона вже там гавкає на тих собак, і я гавкаю на тих собак, і вони нас вважають ненормальними. Треба змусити всіх собачників ходити з лопатками і прибирати за собаками. 

Звертаюся з тим же запитанням до іншої жіночки на ім’я Тамара. Вона, щоправда, мешканка будинку №5, а це вже не «парафія» Андрія Ілюка, а Аліни Олевич. Втім, їй хоч Ілюк, хоч Олевич, – вона все одно жодного з депутатів тут не бачила. 

- Я його навіть не знаю, хто він такий і де він мешкає, - каже пані Тамара. - І іншого нікого не знаю. Бо вони такі, якщо їм треба, якщо стосується виборів, тоді вони все роблять. Нам пообіцяли зробити дашок на минулих виборах. Залишилася неділя до виборів – як ви його не бачили, так ми його не бачили. Прийшов, частину зробив – і з кінцями. Не пам’ятаю, хто то робив – чи Демченко, чи як його. Висіла тут така афіша величезна на всіх домах. Але толку з них не особо. Так можете й писати. Нічого вони абсолютно не роблять. Площадку хоча би зробили дітям – самі роблять мешканці. Хоч би одне-єдине. Домів там багато, дітей теж багато. Хоч би це одне зробили. Є площадка, тому що зроблена силами будинку. Голова постійно сам фарбує, сам фарби купує. То скажіть, будь ласка, нащо вони нам нужні, ці… Тільки для того, щоби ми їх вибирали? Для того, щоби вони нам квартплату збільшували кожного кварталу?

- Не знаю, - відповів один із мешканців на моє запитання, чи знає він свого депутата.- А хотіли би знати? – А зачєм? Це бесполєзно, - буркнув чоловік і відвернувся. 

- А нащо? Що, депутат від нашого округу мені пенсію додасть? Нічо ніхто не допоможе, - відповідає інший пенсіонер. 

- Чи знаєте ви свого депутата? – звертаюся до мешканки будинку №9. - Ні. А хто це ? – цікавиться жінка. - Ілюк. Чули такого? – Да, це «Свобода», да? Чула. Але не знаю. Я просто його бачила, він мені давав рекламу, коли були вибори (у натовпі людей, що прийшли по воду і чули цю розмову, після цих слів почувся гучний регіт – авт.) І все. Через це знаю. – А ручки не роздавав? – А от не знаю. Хтось давав, але хто – не пам’ятаю. - Чи хотіли би зустрітися? – Не знаю… Хіба що попросила би його розібратися з газом. За тарифи. Оце цікаво. А як вони там з нами розмовляють у тій конторі! 

Я намагаюся сфотографувати жіночку, але вона закривається парасолею і втікає. Зрештою біля водовозки не залишається нікого, лише водій. «Зараз люди дуже озлоблені, - розмірковує водій. – Я з ними кожен день спілкуюся я бачу, що це так. Особливо старші. Життя таке зараз…»

Досьє

Ілюк Андрій Робертович, керівник фракції ВО «Свобода» у Чернівецькій міській раді. Висувався від 29-го округу, набрав 199 голосів (10,73%). Громадянин України, народився 29.06.1995 р., освіта загальна середня, член політичної партії Всеукраїнське об’єднання "Свобода", ЧЮІ НУОЮА, студент Чернівецької філії Одеської юридичної академії, місце проживання: Чернівецька обл., м. Чернівці

Прийомні дні: щопонеділка з 16 по 18 по вул. Шевченка, 41. 

Номери телефонів: 099-611-18-95, 099-205-90-12.

Висувався від території, розташованої на вулицях:

вул.Алма-Атинська: 7–15; вул.Героїв Майдану: 47–47А, 49, 51, 53–61Г, 63–63А, 65–65А, 130–152, 158, 160, 162, 164, 166–172; вул.Героїв Майдану: 69, 174–190Б, 226, 228; просп.Незалежності: 92Е, 92Ж, 92І, 92К; просп.Незалежності: 94, 108, 110, 110А, 112, 114, 114А, 116, 116Б, 116Е, 125, 127; вул. Рівненська, 8 Державний заклад «Вузлова клінічна лікарня» ст.Чернівці ДГТО «Львівська залізниця», вул.Героїв Майдану, 226; Сектор медичного обслуговування УМВС України в Чернівецькій обл., вул.Героїв Майдану, 228; Міська комунальна установа «Клінічний пологовий будинок №2», вул. Рівненська, 8

Галина Марків, спеціально для "Ініціативи 42"

Джерело: http://42.cv.ua/na_okrugah/13-chula-ale-ne-znayu.html