Чому депутати Чернівецької міської ради ніколи не скасують двоставкового тарифу на тепло

Якби депутати не словом, а ділом хотіли зламати неефективну систему, то не липовий мораторій оголошували, а двоставковий тариф на тепло, приміром, у Чернівцях скасували. Запроваджений ще за часів того самого "поганого" виконкому, проти комунальних експериментів якого вони з таким запалом виступали, цей тариф вже три роки піддається жорсткій критиці як з боку городян, так і приватних підприємців. Але одна справа язиком молоти, а інша спробувати монополіста на місце поставити. І не треба кивати на Київ. Скільки правити з людей за тепло – там вирішують, а все інше – ініціатива місцева. У пісню, що ці гроші підприємству потрібні, щоб ремонтувати влітку труби, що час від часу затягують комунальними, можна було б повірити. Можна було б, якби тепловики домоглися, змінило складових розрахунку так званої "зимової" й "річної" частин двоставкого тарифу на тепло. Адже до кожної з частин тарифу зарахували лише якісь певні види витрат із загального переліку необхідних для виробництва тепла. До щомісячної плати, наприклад, потрапили так звані постійні витрати: утримання та цілорічні ремонти теплотрас, закупівля матеріалів, зарплата комунальників та податки. А до змінних – ціна газу та електроенергії, а також постачання гарячої води у батареї центрального опалення, що від сезону до сезону міняються найсуттєвіше.

Те, що економити тепло двоставковий тариф мешканців аж ніяк не стимулює, визнають навіть його розробники. Стимулювати процес мало обіцяне перекидання деяких складових тарифу зі щомісячної абонплати у так звану умовно-змінну ("зимову") частину тарифу, що правиться зі споживачів тільки під час опалювального сезону. Наприклад, за рахунок відмови від включення до "річної" частини двоставкового тарифу плати за "втрату палива на компенсацію теплових витрат у магістральних та розподільчих мережах". А й справді, звідки тим втратам взятися, якщо система влітку взагалі не працює? А ще через врахування розрахунків щодо рентабельності підприємства не у постійній, як це було досі, а у змінній частині тарифу. Тоді закручування засувок на трубах у будинках з лічильниками справді мало би сенс. Використали менше гігакалорій (умовно-змінна частина тарифу) – менше заплатили. Вже ніби й зміни до відповідної урядової постанови пролобіювали. Але не склалося.... Чи не через те, бува, що існуюча нераціональна система розрахунків тепловиків насправді дуже навіть влаштовує? Спалили газу на мільйони гривень, вирахували за формулою (не за лічильниками) скільки  тепла з нього мали отримати, подали щось так само не по лічильнику людям. Дійшло не дійшло, будьте добрі, сповна заплатіть за наші паперові витрати виробництва теплоносія. А якої температури насправді була та вода, хто потім докаже?

Але депутатам до того, схоже, байдуже. Тим часом двоставковий тариф за тепло, коли всі платять за нього не  лише під час опалювального періоду, але й упродовж  всього року – це, по-перше, замасковане підвищення плати, а по-друге, перекидання бізнес-ризиків підприємства з власних плечей на спину споживачів.  Поясню популярно. Розщеплюючи чималу суму на дві частини у споживача створюють ілюзію, що не така вона вже й страшна і велика ця плата, яку їм доводиться сплачувати. А щодо ризиків, то, збираючи гроші з людей упродовж року, а не тільки під час осінньо-зимового виробництва тепла, "Чернівцітеплокомуненерго" тим самим свідомо консервує власну відсталість. А ще – і це головне -  гарантує безбідне існування в першу чергу менеджменту комунального підприємства упродовж всього року. Гарантовані живі гроші від споживачів для нарахування собі улюбленим чималеньких зарплат. Про захист від інфляції годі й казати. Це нехай людей голова через неї болить, ми своїми грошима ризикувати не станемо. А уявіть собі, що жити підприємству довелося б тільки на зароблені узимку кошти. Це ж ризик який! Треба думати, як не виробити зайвого тепла, а вже вироблене – не змарнувати, економити на зарплаті й інших видатках, щоб на весь рік вистачило. Та хіба мало ще чого треба було б робити. А так розкинули суму на рік і не треба «паритися» з пошуком нових бізнес-моделей організації справи, модернізацією виробництва, запровадженням жорсткого обліку спаленого газу, виробленого і головно реально поданого споживачеві тепла, врешті ризикувати власною свободою, залучаючи кредити. Для чого? Адже усе це можна без проблем компенсувати з кишень споживачів.

Юрій Чорней