Чернівці Тамари Севернюк

Чотири чернівецькі адреси і безліч пам’ятних місць за півсотні літ; молодість душі, що не залежить від віку тіла; вікно у світ – тут, у Чернівцях

 Досьє «Версій»: Тамара Артемівна СЕВЕРНЮК (26.07.1940, Старокостянтинів, Хмельниччина) – поетеса, журналіст, перекладач, авторка 30 поетичних та художньо-публіцистичних книг, численних пісенних текстів. Член національних спілок письменників і журналістів. Освіта: філологічний факультет ЧНУ. Лауреат кількох Всеукраїнських та обласних мистецьких та журналістських пресій. Заслужений діяч мистецтв України (2007). Переможниця літературного конкурсу «Книга року» (2014). Від 1961 року й донині живе і працює у Чернівцях.

 Перед’ювілейні дні завжди клопітні й напружені. Свою нинішню дату поетеса воліє зустріти у колі друзів, відмовившись від імпрез у театрі чи філармонії. Щоправда, отих найближчих, із ким пов’язані певні пам’ятні моменти життя і творчості, у Тамари Артемівні набирається аж на затишну залу чернівецького мистецького клубу «Автограф».

Особистість Тамари Артемівни СЕВЕРНЮК давно переросла межі краєзнавства, ба навіть всеукраїнську відомість: книги її видавалися не лише в Чернівцях та інших містах України, а й за кордоном. Але напередодні ювілею – про дві третини з цілого життя, що пройшли у Чернівцях, про 4 помешкання, які в різні роки давали прихисток цій поетичній душі, і той пунктир, що пов’язує ці чернівецькі адреси воєдино – Творчість.

Університет, гуртожиток на вул.Богдана Хмельницького, «милий Том»

У перший приїзд до Чернівців найбільше враження на абітурієнтку Тамару справив величний ансамбль резиденції буковинських митрополитів, у якій на ту пору розмістилися 3 факультети і адміністрація держуніверситету: «Невже я тут вчитимусь?» – думала Тамара, розглядаючи через решітку брами цю перлину архітектури.

На філологічний факультет Тамара поступала після романтичної спроби набути професію будівельника, навчання у педагогічному училищі і деякого учительського досвіду, набутого в сільській школі. Поступила спершу на заочний відділ, але викладачі одразу вирізнили непересічну й наполегливу студентку і переконали її перевестися на стаціонар. Щойно сімейні обставини дозволили це, домівкою Тамари на два роки став гуртожиток на Богдана Хмельницького. По-різному згадують люди життя у гуртожитку, але студентці Севернюк ніколи було звертати увагу на недосконалості побуту: вона вчилася. Вже багато років пізніше вона отримала наче нарікання від однокурсниці: на те, що Тамара трималася більше викладачів, ніж студентів. Але пояснення цьому зовсім прості: Тамара Севернюк поступила в університет у віці, коли дехто закінчував його, та ще й мала за плечима важкий лікарняний досвід через наслідки спортивної травми та поїздки «на картоплю» в шкільні роки. Вона просто не знала, скільки в неї часу на навчання і не могла собі дозволити «гульки». Вона багато працювала, і їй дійсно цікавіше було з людьми освіченими, від яких вона, як губка, набиралася знань. Студентські роки подарували Тамарі Артемівні дружбу з Оленою Володимирівною Плаушевською. Доцент кафедри зарубіжної літератури, напрочуд гарна, Олена Володимирівна з манерами британської королеви здавалася неприступною. Але Тамара Севернюк якось спромоглася відшукати до неї стежечку, яка не переривалася до кінця життя Олени Володимирівни. І навіть посмертно – бо саме Тамарі був адресований її останній у житті лист 2003-го. Плаушевська називала Тамару «милий Том»…

«Ви завтра можете мене не впізнати»: Харківська, 20  

Тамара поверталася з Ленінграду, з чергового лікування. У Львові ленінградські вагони причепили до львівського потягу і Тамара опинилася поруч з невисокою привітною, надзвичайно інтелігентною жінкою, яку раніше зустрічала в коридорах філфаку. Це була Зиновія Флоріанівна Пенюк. Сказати про «Флоріану», як любовно звали її поза очі студенти, «викладач латини» – це нічого не сказати. Людина енциклопедичних знань, Зиновія Флоріанівна вільно володіла кількома мовами, чудово знала музику, театр… Вона не просто розумілася в європейській культурі, вона, власне, й була частиною цієї культури. І от така людина, проговоривши з Тамарою всю дорогу до Чернівців, скромно зауважила перед прибуттям потягу: «Ви завтра можете мене не впізнати…».

Але історія мала своє продовження – і знову ж таки на все життя: коли Тамара у чергове потрапила до лікарні, до неї пришла Зіновія Флоріанівна: «Дівчинко, забираю вас до себе».

До себе – це у крихітний будиночок на Харківській, за парком Шиллера, де, крім неї самої, жили ще старенькі батьки. Хатина складалася власне з єдиного приміщення, яке батько поділив книжковими стелажами на три маленьких кімнатки. Стелажами невипадково, бо в родині було багато книг. Родина Пенюків, не будучи особливо заможною, належала до старої буковинської інтелігенції. Тож не дивно, що до них навідувалися не лише професори й викладачі філфаку та ін’язу. Саме тут Тамара Артемівна уперше побачила «вживу» українських письменниць Анну-Галю Горбач і вже немолоду тоді Ірину Вільде.

Ходили гості й до самої Тамари, хоча для друзів її це було своєрідною відзнакою. Ці старенькі стіни пам’ятали юного Володю Івасюка з Галиною Тарасюк.

Ставлення до Тамари в цій родині й було просто родинне, недарма ж Тамара ніжно звала Зіновію Флоріанівну – «мамцю».…

А ще життя на Харківській подарувало їй любов до зеленого острову Чернівців – парку Шиллера. Хто з нас зараз знає, що там було прийнято гуляти по вихідних ще з часів Федьковича і які цікаві люди зустрічалися там, легенько торкаючись рукою крису свого капелюха? Тамара Артемівна й досі вважає, що парк Шиллера їй ближчий, ніж Парк культури ім. Шевченка…

По смерті Зіновії Флоріанівни Тамара Севернюк спромоглася зробити своїй «мамці» своєрідний пам’ятник: книгу «Щоб пам’ять почули слова» (2014), куди увійшли не лише спогади самої Тамари Артемівни, але й інших сучасників і друзів «Флоріани», її статті та переклади…

Оренбурзька, 3: перша власна оселя

Після закінчення університету Тамара Севернюк на 27 років стала журналісткою. Деякий час працювала у путильській «районці» (скільки поетів та письменників згадують свої райони із незмінною вдячністю!). А 1967-го в Чернівцях відродили газету «Молодий Буковинець» і Тамара потрапила до легендарного першого складу «МолБуку». Через п’ять років, 1972-го, Тамара Севернюк отримала першу в житті власну однокімнатну квартиру на вул. Оренбурзькій, як тоді казали, «за виселенням», тобто там до Севернюк жила сім’я. Як та квартира приводилася до ладу, то окрема поема! З усіх меблів у Тамари була розкладайка – подарунок Зіновії Флоріанівни – і власне придбання – крихітна табуреточка, розписана «під Хохлому». До речі, вона й зараз займає почесне місце в оселі Тамари Артемівни, тримаючи на собі вазу з «ікебаною» з сухоквітів.

Сюди навідувалися вже численні Тамарині друзі, письменники, поети, актори, просто студенти, але всі непересічні особистості. Тамара Артемівна якось уміє так концентрувати навколо себе людей, що навіть лікарі, які робили їй операції, ставали її друзями. Авторка цих рядків була свідком, як принагідно Тамарі передали з Ленінграда портрет «хірурга божою милістю» Віктора Баскакова, який тоді завідував кафедрою у Воєнно-медичній Академії.

Тут написані 5 поетичних книжок, які побачили світ за 15 років, що Тамара Севернюк мешкала на Оренбурзькій. Коли в ужгородському видавництві «Карпати» вийшла перша з них, «Серце вміє співати», Тамару Севернюк прийняли до спілки письменників. Та журналістику вона не полишала, ставши членом і спілки журналістів.

І за ці 15 років в однокімнатній квартирці стало просто тісно – від книг. Але й не це головне – високий поверх дедалі більше давався взнаки…

Головна, 191: щедрі ужинки. «Тут моє вікно у світ…»

Під кінець 80-х на розі нинішньої Головної та Чкалова скелею стала дев’ятиповерхівка, з магазинами, перукарнею та ще іншими принадами так званої інфраструктури. Тамара Артемівна отримала тут двокімнатну квартиру з широким передпокоєм і просторою лоджією на другому поверсі. І, як до кожного помешкання, де жила Тамара, сюди потягнулися друзі, тут більшало книжок – купованих і подарованих авторами. Щойно дозволяє здоров’я, Тамара Артемівна багато й плідно працює. Достатньо сказати, що тут написані решта 25 з тридцяти її книжок. А ще вона тче полотно дружби народів: перекладає – Міхая Емінеску, Тудора Аргезі, Вероніку Мікле, Аркадія Опайця, Ніколає Теуту тощо. І друзі з поетичного цеху, не залишаючись в боргу, перекладають її вірменською, польською, румунською, німецькою, ідиш, угорською, італійською, англійською. Дуже любить Тамара Севернюк спілкуватися з молодими. Кілька років вона вела телепрограму «О, що то є поезія землі…» в Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського – своєрідний майстер-клас для поетичної юні, яка лише починає свій шлях від чистого аркуша до виданої збірки. І для молодих Тамара Артемівна завжди знаходить якесь розважливе, але на рівних, слово – мабуть, пам’ятаючи високі зразки зі своєї власної юності.

Тамара Артемівна, з її відомістю, давно могла б знайти себе десь у столицях, але не зробила цього. Показуючи на вікно своєї вітальні, заступлене зеленими гілками дерев, вона каже: «Це вікно у мій світ. Через нього я бачу свої Чернівці».

Та не варто думати, що Тамара Севернюк, досягши ювілейного віку, веде самітницький, домосідський спосіб життя. Навпаки, за найменшої можливості, вона покидає домівку, аби відвідати концерт, виставу, імпрезу в бібліотеці…

Навколо пунктиру її осель завжди вирує безліч доріг, стежин, стежок – до неї, від неї… Видаючи чергову книгу, вона щедро роздає примірники численним друзям, для кожного знаходячи неповторні слова автографу… На запитання, як почувається перед ювілеєм, незмінно відповідає: «Вік душі не залежить від віку тіла». І це не висока фраза, коли тільки подивитися на її молоді очі в колі молоді.

Друзі справжні залишаються біля нашої ювілярки роками, несправжні – відпадають, як сухе листя. За всієї доброзичливості, Тамара Артемівна має тверді погляди і переконань власних ніколи не міняла… Дехто назве її негнучкою, аби виправдати свою надмірну «пластичність». З Тамарою Севернюк можна погоджуватися, можна не погоджуватися, але не поважати – неможливо.

Отака вона, чернівчанка Тамара Севернюк.

 Лариса ХОМИЧ, «Версії»

 Від редакції: Колектив «Версій» щиро вітає Тамару Артемівну з черговим рівнем у течії життя і бажає во Здравії, во Спасєнії прожити ще Многая Літа!