Буковинка Віоріка Радукан відсвяткувала 85-річний ювілей!

...Аби, ще довго дарували їй квіти та цілували натруджені руки

 У це важко нині повірити, але у п’ятирічному віці крихітка Віоріка з Приворок, залишившись круглою сиротою, змушена була майже одразу наймитувати в одній із заможних єврейських сімей у Чернівцях.

 - Що могла вдіяти, - розповідає Віоріка Степанівна, - та, знаєте, вижила, не опустила руки згодом, коли мала 46 років і помер чоловік. Ото б, власне, хто захотів мене знову взяти з шістьма дітьми за дружину. Втім, і сама не дозволила, аби хтось з чужих чоловіків підняв руку на моїх синів чи дочок. Не допустила б цього у жодному разі: як могла годувала, одягала, у школу найменших зранку відпроваджувала.

  Наше спілкування із цією не за роками жвавою, оптимістично налаштованою жінкою, проходила за присутності доброзичливої активістки Стефанії Іванівни Никуляк. А та звертала увагу, що Віоріка Степанівна свого часу була однією з кращих доярок не лише у місцевому колгоспі, а й на всій Глибоччині. Від кожної із корів своєї групи надоювала понад 5 тисяч літрів молока. Стрічала ранкову зорю на фермі, а потім швиденько бігла знову додому, щоб дітей доглянути та по господарству впоратись.

  Сьогоднішні жінки, особливо на селі, теж переважно не білими ручками хизуються. Випадає на їх долю теж немало. Але перед Віорікою Радукан, мати-героїною, котра має ще й 19 онуків та 9 правнуків і якій 6-го червня випонилось 85 років, безперечно, хочеться шанобливо схилити голову. І, дай Боже, аби ще довго діти, онуки і правнуки, зяті й невістки, приходили до Віоріки Степанівни так само, поважно схиляючи голови, дарували квіти і цілували її натруджені руки.

                             Василь Гейніш