Буковина зберегла усі різновиди сакрального деревця
Хлібне дерево (дідух), квітка, весільне деревце – що спільного у цих, настільки різноспрямованих за тематикою обрядових діях? Чому українець споконвіку зображує свій родовід саме у вигляді дерева, чому забороняється чоловікові рубати дерево горіха, а жінці – ламати гілочки яблуні та зривати нестиглі плоди? На ці та багато інших запитань відповідь шукали учасники етнографічної презентації «Сакральні деревця в українській традиційній культурі», яка відбулася 26 грудня в Учбово-методичному центрі культури Буковини.
До уваги присутніх було запропоновано пізнавальний етнографічний міні-фільм, який випустили співробітники УМЦКБ.
Окрім детального трактування теоретичних засад найархаїчніших обрядів, – «квітка» (обряд при закладенні житла), «чуга» (вивішування почесного іменного деревця), поминального дерева та дерева душі, знаменитого весільного деревця, гості свята мали нагоду спробувати свої сили у практичній частині – прикрашанні обрядового деревця, зокрема – виготовленні паперових квіток з трясунками.
Директор Учбово-методичного центру культури Буковини, заслужений діяч мистецтв України, знаний етнограф Микола Шкрібляк зазначив:
- Елемент традиційної культури – сакральні деревця, заслуговують того, щоби його популяризацією разом із Буковиною займалися також інші регіони, щоби це була справа загальноукраїнська. Адже величання деревця і використання його у звичаєвій культурі присутнє абсолютно в усіх областях України.
«Відрадно, що саме наша область в достатньо повному вигляді зберегла усі варіанти функціонування сакрального деревця, усі різновиди належно представлені. Ми здійснили етнографічні експедиції у село Керстенці Хотинського району, селище Путила (зокрема – присілок Запше), і все це об’єднали у фільм, який і показав сім життів дерева. Традиція використання деревця у традиції є загальноукраїнською, і дуже відрадно, що наш захід ми могли проілюструвати пісенним матеріалом, зафіксованим сучасними фольклористами у с. Мар’їне Джанкойського району (АР Крим), «Говорив ти, мій батеньку» (с.Рудівка Сватівського району Луганської області), і піснями Тернопілля та Львівщини, і правдавньою буковинською «Камінною горою». Ці звичаї і ці пісні – душа наша, і це без жодного перебільшення», - зазначає завідувач науково-методичного кабінету дослідження та збереження традиційної культури, кандидат філологічних наук Іванна Стеф’юк.
