Буду-вуду

 Кажуть, є багато людей цікавих до екзотичних світоглядів та релігій. Їдуть у далекі країни, щоб зануритися  в зовсім інше бачення світу. Хто – до Тибету, щоб дізнатися про таємничих лам, хто -- на Гаїті, щоб подивитися, що ж таке знамените вуду (суміш християнства із афріканськими віруваннями). Наївні люди, не знають вони, що усе   екзотичне і приголомшливе відбувається під боком.

  Така думка виникла у мене, коли випадково погортав сторінки газети із неекзотичною назвою «Економічно-благочестивий вісник», що видається у Чернівцях.  Поряд із назвою була невеличка примітка - «народознавча газета Гарафіни Маковій». Думав, це щось фольклорне. Але відкрилися такі горизонти!!! Для себе я з’ясував, що Маковій -- це така «зірка оригінального жанру» , яка видала кілька книжок. Один з тих томів містить тисячу листів подяки. Інші – розмови з  тією Гарафіною. За що ж можуть їй дякувати? А справа в тому, що Гарафіна любить пояснювати причини нещасть людських і відганяти біди, лікувати душі і тіла. Тому любить її народ.

Не критикуватиме Маковій, тому що, на мій погляд, все це «письмо» знаходиться поза зоною критикою, а, швидше, як любить говорити один журналіст, потребує профільного лікаря Сагалаєва. Але, ознайомившись із її історією, мене рвазило, скільки жрналістів різного штибу, а також громадстких діячів доклали рук до того, щоб Маковій стала відомою. Щоб у неї зявилися прихильники і серйозно сприймали її одкровення.

Дзвіночки для покійників та пологи у могилі

Однак, дещо хотілося б процитувати. Як водиться у цілительниць, одна з перших глав книги про Гарафію має неприємну, але логічну назву -« Цвинтар». Хто з нас не любив у піонерському таборі побавитися страшними історіями на ніч? Так от Гарафіна, певно, була б примою цих нічних оповідок. Цитата з книги:

 «Факти разючі: У Швейцарії, невеликій країні, з тих, хто похоронений протягом року, у могилі просинаються тисячі. Там не анатомують тіло(не розтинають опісля смерті), бо то є гріх. А покійникам до руки чіпляють дзвіночок, який зв’язаний з сторожкою. Сторож почує неспокій – могилу відкриває. Хто ще живе кілька днів, хтось – кілька літ, а дехто – цілі десятиліття. Одна громадянка, яку вважали покійницею, у могилі навіть родила. Правда, дитя довго не прожило, а вона, як пишуть, донині зравствує...».

 То після такого початку, а це чи не перший епізод, що трапився мені на очі,  зрозумійте моє зацікавлення. Тим більше, що йдеться про людину, у якої є гроші на газети (юр. адреса у центрі міста), видавництво книжок, і яка залучала для своєї реклами неабиякі імена (про це пізніше). Скільки не порпався у Інтернет, так і не побачив хто, крім буковинської Гарафіни, знає про тисячі покійників, які просинають у швейцарських могилах тисячами. Але це, так би мовити, теорія. Але ж Маковій, як видно  з книги, має що розповісти про покійників кожному клієнтові окремо. Час від часу до неї приходять люди, котрі втратили родича, і ось що вони можуть почути. Знову цитата (стиль і орфографія оригіналу):

« Був такий випадок: з околиці Чернівців приїхала дуже згорьована мати. Мотоцикл розчавив її пятирічну донечку

.-Чула вас по радіо, казали, що біди ідуть за гріхи. А які гріхи можуть бути у цієї маленької дитини!?

Беру на молитву. Виводить до розритої ( у моїй уяві) могили. Там, як божевільна, кривляється старенька бабуся. Потім чорт бере її (ото як на малюнках бусол бере немовля)спускає на заднє сидіння їдучого мотоциклу.Вона вихвачує руками його руль, спрямовує на дівчиненя. Що тулиться у паркана, недалеко від перехрестя.Взяту з під мотоцикла дитину кидає чортові в торбу. Торба ніби бе дна, бо з неї замість дівчини виходить сірий поро, схожий на крупний пісок. Чорт ним із задоволенням дихає, втягуючи носом. Бабусю знову відкидає на ту могилу, вона знову божевільно кривляється»

Далі виявляється, шо ця страшна стара – бабуся згорьованої мами,і що вона була «віруюча(з сектанток)». І що гріб на похованні «не запечатували» --  в цьому то вся справа.   І так далі. А ви кажете  Гаїті! Та геніальний письменник  Гоголь плакав би від такого матеріалу. Як ви думаєте, чи станелегшще матері цієї вбитої дівчинки після такого спілкування? Я вже не кажу про те, що подібні спілкування навряд чи були безкоштовними.

 В Росії, до речі, був такий оловік із прізвищем Грабович, так він запевняв, що спілкується із душами дітей, які загинули у Беслані під час теракту. Так ось там його.. посадили у тюрму. На багато років.  Знайшли якусь статтю. І російське суспільство, яке розколюється з будь-якого приводу, було рідкісно однодушним у цьому питанні. Мені здається, усім зрозуміло чому. Тому що чужу трагедію повертати собі на користь, ну це рідкісним треба бути....

 Отже, далі.

  Сталінобог

В газету до Гарафіни пишуть з усіх усюд. Там фотографії її послідовників. Усі з чемними обличчями, у вишиванках, жінки у хустках, а чоловіки у бородах.  Втілена мрія патріотів, а не люди, одне слово. Пишуть про радість, пишуть про святість, що все було б хорошо, але інші люди ... заважають, які не святі і їх багато.  Від того сумно так.  Не вкладаєються у святий «розклад». Все так добре, лише дрібничка – люди заважають.

 Однак, читаючи Гарафіну, стає дивно, що несвяті люди ще на світі живуть. Адже за найменшу провину люди отримають по заслузі. Навіть за  вбивство колорадських жуків, як твердить Маковій, загрожує ... лейкоз.  В цьому так само немає сумнівів, як у тому, що у швейцарських могилах просинаються тисячі покійників. А що таке? Сталін саджав за пять колосків, а тут карають раком  за колорадських жуків – все ж логічно. Та що там жуки. Ви бороду голите? Ну так що ж ви нарікаєте на нещастя у своєму житті?

 Ось уривок з газети. Пиша Гарафіна:

« Взявши до рук фотографію  Бориса Марянов (послыдовник Гарафіни – авт), копія якої  -- на звороті обкладинки книги, при молитві почула: « Ось чому йому вже не вдалося від смертельної недуги відійти, і чому вона наново у нього з’явилася» 

 І аж тепер я помічаю бороду! Не ту пишну, густу й суцільну, яка на фотографії, що подавалась при публікації у газеті, а вибриту по боках, скориговану. Воістину, я можу дивитися і не бачити, поки увагу не спрямує на те Господь. Побачене мене ошелешило. Господні одкровення про бороду(!) друкувалися у газеті не раз.  Раб Божий Борис був постійним читачем нашої газети. Він знав, що Господь дає бороду чоловікові не для краси, а як захисток. І що «виузорення» бороди, -- це коригування Божого промислу, а значить – приносити шкоду собі.

 Ну « виузорив» та й «виузорив» -- справа його. Але той, хто корегував, написав книгу. Взявся відкривати, повчати.

 І поновилася та хвороба.....»

  Коротше кажучи, пояснення знайдене. Бороду хотів покрасивіше зробити - ось і маєш по заслузі. Відступник, а ще вчити хотів когось, конкурент... А у самого-то борода голена.

У візіях Гарафіни літають палки краденого сервілату (це ще радянські випадки) і той, хто сервілат вкрав, навіть не сам отримує кару, а накликає її на родичів. Згадуючи того ж Сталіна, який після гучних процесів над дітьми ворогів народу все ж зауважив, що  діти за батьків не відповідають, можемо сказати тиран недозрозумів У Гарафіни з точністю до навпаки. Діти відповідатимуть.

Треба відзначити цей винятково екологічний світогляд Маковій. За жаб і птахів, риб йде така кара, що закачаєшся. Усіх шкода, окрім... людей. А людей, Гарафіна вважає, треба вчити. Як? Принципово! Ось, що говорить вона:

« Приміром була у нас бабуся Аксенія, хороша така, жила на віддаленому куті. Показувала нам шрамчики на губою, на підборідді.  Стара, поморщена, а вони є. Це покійний неньо, як я брехала, а чи сварилась – кололи. Брали голку циганську, якою зшивали міхи, пропалювали над свічкою, і... вчили, як не могла порозуміти від слова»

 Нормально, чи не так? Тисяча листів подяки цій дивовижній букоинвській Гарафінці від нашого народу. Тож, коли кажуть, що у нас народ є джерелом влади, знаєте, якось не хочеться, щоб так і було.  

І про рекламу. Ви нам не писали, ви нам дякували

 Отже, про листи подяки. Із здивуванням знайшов там прізвища Галини Тарасюк. Домки Ботушанської, і навіть колишнього голови міськвконкому. Подумав, боже, невже? Придивився і побачив дивні речі.  Не лист подяки писав  , а лише давав  довідку, а її чомусь надрукували у якості подяки. Підпис є, цього і вистачило. Хто там зміст дивитиметься. Тарасюк із ввічливості подякувала за увагу. Пішло на користь. Навіть просте давнє запрошення з радянських часів « Запрошуємо вас та ваших юнкорівців на вечір памяті поета Сосюри», і це також йде до справи, як подяка. Просто і без витребеньок. Коже піар-технолог позаздрить.Чи не так? Я не маю претензій до Гарафіни. Кожен має право на свої візії. Може навіть сприймати довідки, як подяки.  Але скільки у нас людей, які впевнені, що вона права.  Свогот часу їй організовували радіопередачі, публікації в газеті ерхової Ради « Голос України» тощо. Гадаю, і цю статтю дехто прочитає із співчуттям до неї. Ось це для мене відкриття. Оглянешся довкола – просто люди, нормальні, звичайні, а придивишся –  із секретом, з жалістю до жуків .. і з розпеченою циганською голкою ... для людей.

 Сергій Воронцов

 Вийшло друком у газеті " Чернівці"