Бджола відступає в гори: і вже так далеко, що вже далі нікуди…

Хто не мріє придбати навіть утридорога запашного, а головне, цілющого гірського медку? Та без винятку кожен, хто знається на цьому трунку, вживання якого кладе людину на ноги від всякої хворі.

Але над бджолою останнім часом згустилися хмари. Надто над пасіками в лісостеповій та степовій зонах краю. Там, де садки за садками, які їх власники обробляють хімічними препаратами по 25-30 разів упродовж сезону. Причому такими препаратами, та ще й невідомого походження, що в ґрунті та повітрі гине усе суще.

Був свідком, коли на Сокирянщині один ґазда в обідню пору «кропив» свої плодові насадження поряд з пасікою кума.

• Хіба, думаєте, не вмовляв його обробляти садок хоча б увечері, коли уже бджола у вулик повернула? Даремно, бо в кума одна турбота, а в мене, бачте, будь-що комаху уберегти. Та й як її убережеш, коли з полів та садів не вертає половина бджолосімей.

Подібне не раз чув також від знаменитих пасічників Бориса Базя з сокирянських Вашківців та його колеги Миколи Рибака з села Іванівці Кельменецького району. Аби якось дати раду, вони дислокують свої пасіки у лісових угіддях. У километрі-другому від посівів соняшнику та ріпаку, щойно оброблених хімікатами. Бджола – мудра комаха. Але, не відчуваючи людської підлості бере медок й з оброблених посівів. Котрась із них опісля долітає до вулика. А котрась на півдорозі гине. Пасічник із Сербичан Сокирянського району Михайло Стефанко ледь не плачучи, показав біля пасіки мертву комаху. Не одну, а тисячі і тисячі…

І падають в основному ті бджоли, які щойно повертаються з оброблених полів та садів.

Печаль? Ще й яка. Адже медок з нашпигованих хімічною отрутою рослин медком насправді не пахне. І вже маємо результат: Україна, яка ще донедавна займала п’яту позицію у світі по експорту цієї продукції, відкотилася так далеко, що й годі казати. З однієї причини: там, за кордоном нам сказали: «Досить, ваші меди через вміст і сього, і того нам не потрібні…»

На кого нарікати? Таж на самих себе, коли добру справу, яка озолочує аграрний сектор, свідомо закопуємо в землю.

Запитаєте, а де сьогодні таки можна придбати та досхочу поласувати справжнім медком, яким в усі часи користувалися наші предки? Де-де? Та в Карпатах. Як правило, купляю його принагідно в знаменитої пасічниці Параски Андріївни Логош, що мешкає в селі Сергії Путильського району. Вже такий запашний той трунок, який бджола бере з різнотрав’я Карпат, що він вчувається довго-довго.

• Кажете, Параско Андріївно, що вам мед дається із безлічі медоносів. А вам особисто, який найбільше смакує?

• Звісно, що з іван-чаю та цвіту гірської малини. Спробуйте, саме цього й припасу вам в дорогу.

А ще дальше за Сергіями, за перевалом Джогуль, усе життя кохається в бджолярстві Василь Власович Кричун. В селі Верхній Ялівець він доглядає майже 50 вуликів. Василю Власовичу вдається як коли, бо погода в Карпатах міняється по кілька разів на день. Та все одно Василь Власович бере такі меди, що за ними сюди прибиваються з усіх-усюд.

Як-бо і до Володимира Михайловича Боднарюка, який,  не зважаючи на своє підупале здоров’я, самовіддано кохає своє крилате господарство на хуторі Майдан Вижницького району. Щось збуває за гріш, а частину нерідко дарує хворим діткам, добре знаючи, що від серця дарований медок неодмінно недугу поборе. Поборе, бо цей трунок працьовита бджола старає з цілющих трав Карпат.

Іван Агатій

заслужений журналіст України