«Бандерівець» з Луганщини Євген Дзюба зняв документальний фільм «14 лицарів УПА на Буковині»

04.12.2019, 11:32

«Бандерівець» з Луганщини Євген Дзюба, який їздить по Україні і знімає документальні фільми про ОУН-УПА. Один з них - «14 лицарів УПА на Буковині» присвячений патріотам нашого краю

У ці літа чоловікові сидіти б дома, жити у спокої, радіти життю та успіхам дітей, онуків, однак відомий патріот з м. Сватового, що на Луганщині, - Євген Дзюба не з тих, хто любить диванне життя. Він об»їздив майже всю Україну і у свої 72, після трьох перенесених інфарктів, не збирається збавляти обертів. Чоловік-легенда їздить з міста у місто, з села у село, долає тисячі кілометрів лісами, горами з не завжди вдячною, як для нашого непростого часу, місією – збирає свідчення очевидців про діяльність бійців УПА у роки другої світової війни. І не просто збирає, а на основі відеоматеріалів створює документальні фільми про патріотів УПА, яких на Донбасі вважають бандитами і жителі яких розказують небилиці, що нібито «на заході бандерівці їдять дітей». Євген Дзюба впродовж кількох років виконував обов’язки голови Луганського обласного об’єднання «Просвіта», пропагуючи українське слово серед земляків. Тож не дивно, що завдяки пану Євгену і таким, як він, його рідне містечко Сватове до 2014 року було центром націоналізму на сході України.

Отож, щойно у 2014 році розпочалась війна, Євген Дзюба вирішив що необхідно протидіяти російській інформаційній війні, впливаючи на суспільну думку, адже йому, луганчанину, місцеві повірять більше, ніж будь-кому, скажімо, з Тернополя чи Львова. Людей, які виросли на радянській пропаганді про страшних бандерівців, потрібно було переконати, що УПА – це не дві сотні німецьких прислужників, які «разом з фашистами у 41 прийшли і в 45 разом з ними пішли із західних областей», а добре підготовлені Збройні Сили, які воювали проти німецьких окупантів та за незалежність України, мали трофейне озброєння, амуніцію, військову тактику, свою службу безпеки (СБ ОУН), агентуру, розвідку, контррозвідку тощо і чисельність якої з однієї тисячі у 1942 р зросла до 200 тисяч чоловік у 1944 році.

Щоб зібрати власні свідчення про минуле, потрібно було їхати на захід України, тому Євген Дзюба склав одного разу рюкзак і рушив у дорогу. Спочатку - до Львова. Перші документальні фільми про ОУН- УПА, а також нечувані звірства НКВД було відзнято саме у Львівській, Волинській. Івано-Франківській, Рівненській на інших областях. Свій проект документаліст і режисер-аматор Євген Дзюба назвав «УПА очима східняків» або «Рабів до Раю не пускають». У ньому не лише свідчення минулого, але й застереження: будьте пильними, я з того краю, куди нащадки НКВД знову прийшли грабувати і знищувати українців. Я – з Донбасу, де московіти вже вбили понад 13 тисяч кращих синів України і хочуть знову дійти до Чернівців та Львова. Там - заклик прозріти ватникам його рідної Луганщини - перестати вважати брата з Чорткова, який в холодних окопах боронить на сході українську землю від путіна, - бандерівцем, а значить – і ворогом.

Прикметним в цьому проекті є те, що Євген Дзюба збирав докази діяльності ОУН-УПА не лише в західних, але й центральних та східних областях України, що розвінчує міф нібито вояки ОУН-УПА - це лише представники Львівської, Івано-Франківської, Волинської, Тернопільської та інших областей західної України, як багато хто думає.

Автор документальних фільмів каже, що багато вихідців з цих регіонів були добрими воїнами, займали високі посади в ОУН та УПА і мають нагороди. За його словами, «Золотим хрестом бойової заслуги» 1 класу нагороджений курінний Дмитро Карпенко («Лютий», «Ворон») з Полтавщини. Під час війни з німцями‚ вже у званні капітана‚ він потрапив у полон‚ втік і вирушив у Карпати воювати за вільну Україну. Був командиром куреня особливого призначення. У жовтні 1943 року сотня «Лютого» розгромила каральний загін нацистів‚ а навесні 1944 року біля села Карова – німецький військовий загін. Очевидці тих подій розповідали Дзюбі, що в загоні були мотивовані, фізично сильні та добре озброєні бійці.

Таким же «Золотим хрестом бойової заслуги»1 класу нагороджений інший боєць УПА Павло Ющенко з Сумщини, який працював у СБ УПА в Закерзонні. Місцеві розповіли Євгену Дзюбі про те, що у 49-му році разом із загоном він переносив пошту в Західну Німеччину і був поранений розривною кулею. Коли прийшов до тями, попросив командира застрелити його, а самим йти далі. І ще сказав, що дуже шкодує, що… не буде засипаний українською землею. Побратими не кинули пораненого, вони на плечах донесли його до Австрії, доставили до лікарні м. Лінц, але через тиждень Павло Ющенко помер від зараження крові. В Австрії його й поховали.

Всі ці та інші факти лягли в основу 10 документальних фільмів про діяльність ОУН-УПА на Україні. У Чернівцях, де автор цієї публікації мала честь познайомитись з патріотом зі сходу Євгеном Дзюбою, він якраз завершив роботу над одинадцятим документальним фільмом про бійців УПА, які діяли на території області у роки другої світової війни. Називається кінострічка «Буковина – 14 лицарів УПА». Євген Степанович зізнався, що у наших краях йому чомусь важко працювалось. Саме тут він перехвилювався під час зйомок і загримів на три місяці в кардіоцентр з третім інфарктом. Фільм про УПА на Буковині він презентував у Чернівцях пізніше, в листопаді минулого року.

У планах документаліста надалі була поїздка до Ужгорода, де він домовився з місцевими активістами про організацію зустрічей з людьми, які б могли розповісти про діяльність ОУН-УПА на Закарпатті. Ось тут і трапилась з паном Євгеном найбільш прикра за останні 5 років його діяльності історія. У хостелі міста Ужгород, де йому допомогли поселитись місцеві активісти, чоловіка вночі… обікрали. Напередодні він попросив чергову розбудити його, бо мав вранці їхати в гори. Працівниця пообіцяла підстрахувати поселенця, лише сказала не зачиняти дверей номера на ніч. Та замість чергової до кімнати під ранок з ліхтариком завітав… незнайомець. Євген Степанович почув що хтось зайшов усередину, запитав хто це, невідомий відповів що помилився номером, схопив спакований у дорогу рюкзак і зник. Пан Євген кинувся за злодієм, підняв шум, викликав поліцію… На жаль, в хостелі відсутня не лише відеокамера, а й будь-який інший захист безпеки людей, які там ночують.

Ця кримінальна історія трапилась у ніч з 14 на 15 лютого 2018 року. Поліція Ужгорода досі не знайшла того, хто обікрав пана Євгена. Сам постраждалий вже втратив надію на те, що коли-небудь злочинця буде затримано і вміст рюкзака буде повернуто. У ньому був сенс і мотивація його життя за останні кілька років. Справа в тому, що злодій вкрав не лише особисті речі, а й вінчестер, де зберігались відеоматеріали з Харківської, Полтавської, Луганської, Чернігівської та інших областей, численні інтерв»ю зі свідками злочинів НКВД та боротьби воїнів УПА. Він з жалем каже, що деякі люди, з якими розмовляв, за цей рік вже повмирали. Крім вінчестера, у рюкзаку були професійна відеокамера, мобільний телефон за 5 тисяч грн, подарований онуком на день народження, банківські та соціальні картки, одяг, серед якого - три дорогі його серцю вишиванки, а також гроші, зібрані патріотами Закарпаття на святе діло – фільм про вояків ОУН-УПА їхнього краю.

Пропав щоденник із записами, який пан Євген вів роками, у ньому тисячі прізвищ, дат, подій, історій, фактів… Дуже шкодує за своєю працею Євген Степанович, не раз після таких поїздок йому доводилось ночувати на вокзалах в холоді і в голоді, бо не встигав на поїзд чи останній автобус, а грошей на готель не залишалось.

А скільки кілометрів лісами, горами довелось долати в пошуках місць захоронення вояків, що боролись за незалежність України. Подекуди ті забуті Богом і людьми, зарослі травою могили шукали цілими днями… Є й така проблема у нашому житті. На різних рівнях Євген Дзюба порушував питання, щоб місця загибелі героїв ОУН-УПА взяли під опіку краєзнавчі музеї, тоді вони мали б паспорти, номери, охоронялись би законом. Бодай раз на рік ті могили вшановувались би належним чином, бо починаємо забувати героїчне минуле свого народу. З цим стикався неодноразово. В одному з військових вузів, де Євген Степанович проводив зустріч з курсантами і показував фільм про УПА, викладач з погонами полковника запитав: «А яка різниця між ОУН та УПА?». З»ясувалось, відсотків 80 майбутніх військових, яких навчає боронити Україну цей, з дозволу сказати, офіцер, навіть не знають хто такі ОУН-УПА…Євген Дзюба був шокований цим фактом.

Тому дослідження цього чоловіка, здобуті титанічними зусиллями, - безцінні. За патріотизм і жертовність в ім»я України патріарх Філарет нагородив Євгена Дзюбуорденом святого Рівноапостольного князя Володимира Великого І11 ступеня. УдостоєнийЄвген Степанович також однієї з найвищих нагород Міжнародної Асоціації Козацтва - ордена «Покрови Пресвятої Богородиці українського козацтва», нагороджений медаллю ВО «Просвіти» - «Будівничий України». До цих та інших відзнак патріот з Луганщини ставиться спокійно, каже: «Ви запитали, я відповів. Приємно, радий, але не більше». Його серце і душу тішить інше – власне сам проект «Рабів до раю не пускають». Тішить і водночас засмучує, бо не завершив його. Останні відеоматеріали, які мали лягти в основу нових документальних фільмів, вкрадено в хостелі. До речі, Євген Степанович разів п»ять їздив до Ужгорода, щоб з»ясувати як йде розслідування кримінальної справи. Поліцейські коли обнадіюють, коли ще щось допитують, коли опускають очі… До справи підключались також чернівецькі правоохоронці. Дзюба написав десятки листів в різні інстанції, навіть губернатору Закарпаття Геннадію Москалю скаржився, - марно. Звідусіль – відписки «Все на контролі».

Через цю прикрість Євген Степанович почуває себе дуже пригніченим, згризається, що пообіцяв в областях нові кінострічки, а їх немає. Люди, за його словами, витрачали на нього час, водили лісами, організовували зустрічі, давали кошти, бензин на проект «Рабів до раю не пускають», що вони про нього думають? Чоловік каже: ні на що вже не претендує, лише б повернули вінчестер. Або якби знайшовся меценат, який би подарував йому професійну відеокамеру і небайдужі люди трохи допомогли грошима, він готовий хоч завтра рушати в дорогу і зробити все по-новому, незважаючи на хитке здоров»я після перенесених трьох інфарктів та потрясінь, пов»язаних з крадіжкою.

Щоб зрозуміти масштаби сподвижницької праці східняка Євгена Дзюби, якому без особливих посад, державних нагород, погонів, звань чи будь-яких інших регалій уже відведено місце у списку достойників України, варто зайти в гугл і пошукати відео з одинадцятьма відзнятими ним кінострічками про вояків УПА. Цей чоловік ламає всі стереотипи стосовно того, що на Донбасі немає патріотів, які вболівають за Україну.

Анна Данилюк, журналіст