"Був дуже забруднений голубами": австрійський дзигарок вже понад 175 років відраховує час на чернівецькій ратуші

Його вже 5 років обслуговує Василь Тричук (на знімках), щодня звіряє механізм, щоби годинник працював як дзигарок.

Щоранку він піднімається на вежу Ратуші, спочатку на оглядовий майданчик, з якого спускається драбиною у механізм годинника. Йому понад 175 років, встановили, коли будували приміщення нинішньої міськради. За часів Австро-Угорської імперії. Виставили одну годину з Віднем.

До механізмів прив'язані гирі, завдяки яким рухаються стрілки по циферблату. Під час кожного руху стрілки гирі опускаються донизу, тож щодня їх потрібно підіймати вручну.

Попри вік годинника, у ньому залишились автентичні частини. За словами майстра, дещо уже замінили, ще частину – відремонтували.

«І хоча тепер всі звіряють час за мобільними телефонами, але людям приємно, перебуваючи на Центральній площі, ще й звірити час за годинником на Ратуші та чути його бій», – каже дзигармайстер.

Сергій СУЛИМА

Фото: Суспільне Буковина.

Джерело: http://www.golos.com.ua/news/143324

Коментар BukNews:

Майстер-годинникар Орест Левицький, який  з товаришами змогли запустити свого часу головний годинник міста, розповідав цікаву історію про нього. 

 "Я на ратушу ходив ремонтував. Це був 1994-95-й роки. Ще до Федорука, коли мером Чернівців був Віктор Павлюк. Пригадую, коли Павлюк вдруге балотувався на мера, то підійшов якось до мене й сказав: якщо годинник буде йти, то я виграю вибори. Тоді я з ще одним майстром Олегом першими пішли його ремонтувати. Потім нас змінив Стас, нині, на жаль, вже покійний".

І хоча вибори кандидат Віктор Павлюк, як відомо, програв, поступившись посадою Миколі Федоруку, старовинний годинник на ратуші досі надійно служить громаді.

"Основна трудність була у тому, що механізм його був дуже забруднений голубами, – продовжує розповідь Орест Левицький. Тому ми все те чистили, чистили, чистили і він потрохи пішов. А потрібні для годинника деталі замовляли ще на "Кварці".

 Позаяк годиннику уже майже два століття, то за цей період деякі його деталі стерлися. Тому періодично стрілка то “провисає”, то поспішає. У планах міськох влади провести ревізію деталей та поставити електронний двигун, щоб його не заводити вручну, однак ціна питання – 160 тисяч гривень. Годинник обслуговує ціле покоління майстрів – батько з сином, але суто на ентузіазмі.

Годинникарів у Чернівцях, де було безліч їхніх майстерень, завжди шанували. З покоління у покоління передавали секрети своєї майстерності старі чернівецькі євреї-годинникарі. Серед "лікарів антикварних годинників", як охрестили чернівецьких майстрів журналісти, майже 80 відсотків становили спадкові годинникарі-євреї. Таких асів своєї справи, як чернівецькі Зільберман чи Мейлер та їхні нащадки, годі було знайти навіть у деяких європейських столицях.

Потрапити на роботу до спеціального цеху "Ремпобуттехніки", який знаходився на нинішній вулиці Міцкевича, де їх централізовано лагодили, також вважалося неабиякою удачею. Адже тут функціонувала єдина у колишньому союзі окрема дільниця з ремонту антикварних годинників. А ще це було визнанням з боку майстрів.

"Траплялося, що на ремонт до нашого цеху присилали антикварні годинники навіть з Казахстану. А слава про чернівецьких годинникарів взагалі тоді лунала по всьому колишньому союзу, – пригадує часи своєї трудової діяльності Орест Левицький. – То були часи, коли чернівецькі годинникарі змагалися за першість з-поміж львівських, харківських чи навіть одеських майстрів. Сам я годинники тоді ще не ремонтував, а як начальник цеху розподіляв роботу між робітниками, контролював їхню роботу. Незважаючи на те, що в цеху працювала майже сотня людей, всі були завантажені роботою. Цеху належали також майстерні по місту, тому нам звозили годинники з усіх Чернівців. Щодня привозили ремонтувати 40-50, а траплялося й по 70 зламаних годинників. Справжній майстер за зміну може полагодити 4 – 5 годинників. Головне тут не швидкість, а якість".

На годинникарів у Чернівцях вчили в профтехучилищі побуту, яке розміщувалося на вулиці Гребінки.

"Я також підготував там два випуски. Викладав дисципліни з ремонту годинників, технології металу. Деяких своїх учнів зустрічаю і досі. Знаю, що у Сторожинці два хлопці працюють за фахом. Але загалом таких лишилося мало", - розповідав Левицький.