Ануш Балян: Робота є дуже важливою, бо лише у Санта-Клауса робочий графік – доба через рік

Академік НААН Ануш Балян є відомою експерткою аграрного ринку, вона авторитетний науковець, успішний керівник, жінка з чіткою життєвою позицією.

Часом жорстка, але завжди справедлива та послідовна. І як всі сильні жінки – вона відверта, навіть категорична. Але, як виявилося, не завжди.

У нас друкувалося багато її статтей та інтерв’ю на наукову і сільськогосподарську тематику. Влучних і компетентних. Але це інтерв’ю трохи про інше, хоча слово «робота» у розмові з діловою жінкою оминути важко. І все ж я максимально намагалася це зробити.

До речі, днями Ануш Валеріївна відсвяткувала день народження, тож нехай це тепле інтерв’ю у газеті буде ще одним, нашим привітанням.

– Ануш Валеріївно, ви багато років прожили у Грузії, там отримали першу освіту, що для вас Грузія?

– Трохи про Грузію. Якось у пошуках подарунка я натрапила на магазин мережі «Золотий вік». Дорогою я несподівано забула, чого туди прийшла. Натомість, у думках з’явилися яскраві асоціації.

Колись давно я вже знала про «Золотий вік». Це було ще у квітучій і незабутній Грузії. Там промайнула моя юність, з якою пов’язано стільки спогадів… І йдеться не про мережу улюблених жінками магазинів, а про грандіозну епоху в історії цієї самобутньої гірської країни. Епоха ця називалася так само – «Золотий вік».

Цей період в історії Грузії припав на початок XI століття й продовжувався до початку XIII. Цілковитим розквітом країни стало правління цариці Тамари.

З Грузією я пов’язана й зараз.

Моя Академія тісно співпрацює з Грузинською сільськогосподарською академією, яку очолює чудова високоосвічена особистість – академік Гурам Алексідзе. Він не тільки є президентом Грузинської сільськогосподарської академій, а ще й президентом Союзу Європейських аграрних академій, оскільки саме ця академія головує зараз у Союзі.   

Союз Європейських агарних академій засновано за ініціативи Франко Скарамуці, на той час Президента Академії Георгофілі. Саме він і став  першим президентом Союзу.

Метою цієї фундації є сприяння науковій діяльності в галузі сільськогосподарських наук, виробництва продуктів харчування та ресурсозбереження, створення і поширення знань, нових технологій, інновацій. Головне завдання – сприяння стійкому розвитку. Окрім усього, це ще й зв’язки з науковцями всього світу.

– Скільки академій входять у згадану вами структуру?

– На зараз – понад 20. Союз має Статут, яким і керується у своїй діяльності. Загальні збори членів Союзу скликаються кожні два роки. Між сесіями Загальних зборів діє Керівний комітет з 7 – 9 членів Союзу. Саме Керівний комітет забезпечує безперервність між двома черговими Загальними зборами. Але часто проходять і позачергові зустрічі та форуми.

До речі, скористатися можливостями їхнього сайту https://ueaa.info можуть й інші науковці Академії, розмістивши на ньому абстракти або ж статті за результатами будь-яких досліджень з аграрної науки. Можливим є подання матеріалів з досліджень і для формування монографії вчених Союзу, як і участь у конкурсі на кращу наукову статтю. Тож колеги, однодумці! Працюймо разом на популяризацію нашої української аграрної науки!

Це теж наш «Золотий вік».

– Чи вважаєте ви позиціювання жінки і її намірів, цілей, мрій в українському суспільстві недостатньо врахованим на державному рівні?

– Це занадто категоричне запитання. Уряд намагається захистити жінок. Нещодавно прийнято закон про відповідальність за приниження жінки в родині та сімейне насилля. Крім того, багато зроблено стосовно стягнення аліментів з недолугих батьків. Тому я не звинувачувала б так огульно Уряд у бездіяльності.

А з іншого боку, ми маємо робити все, щоб наші владники пам’ятали – світ тримається на жінках.

– То якою ви б хотіли бачити сучасну українську жінку?

– Якою я бачу сучасну українську жінку? Найперше, яскравою, закоханою в життя, а життя – це родина, робота, друзі, колеги.

Сучасна українська жінка сильна духом. Вона вільна у своїх думках та цілеспрямована в діях. Спілкуючись з великою кількістю неймовірних українок щодня, надихаюся їх красою та розумом, навчаюся мудрості і жіночності.

Вірю, що жінки здатні на зміни, які часто стають для нашої країни ключовими у різних сферах.

– Ок. Тоді розкажіть, як це бути жінкою-науковцем у такій динамічній сфері, як агровиробництво?

– Як справедливо зазначав Наполеон Бонапарт, наука – це організовані знання, мудрість – це організоване життя. На мою думку, якщо твоя робота тобі подобається, то перешкод до її ретельного виконання немає. Я часто пропускаю якісь авральні ситуації через власні емоції. Але навіть у складні моменти намагаюся керуватися лише розумом та досвідом. Резюмуючи – намагаюся бути flexible person.

У роботі для мене найважливіше реалізувати себе. Цю істину я взяла від потужного і успішного керівника НААН Михайла Зубця, якому завжди буду вдячна за те, що допоміг сформуватися мені, як особистості. А також вдячна батькові, за сильну життєву позицію.

Це важливо і в усіх інших сферах мого життя. Моя головна проблема в тому, що я не вмію працювати у пів сили. Коли є завдання, є бачення кінцевої мети – мене вже не зупинити. А працюю я винятково на блискучий результат.

Тому для мене дуже важливо, щоб мене оточували однодумці. Я завжди відкрита до конструктивних обговорень, не ображаюся на аргументовану критику, вмію слухати і вмію почути як колег, так і підлеглих. Мені не важко бути не лише начальником, а й другом та порадником. Хоча це вимагає багато часу й зусиль. Але тільки у Санта– Клауса робочий графік – доба через рік.

Я ніколи не керуюся тим, що про мене подумають чи скажуть інші. Нехай. І завжди пам’ятаю ідіому: якщо сперечаєшся з дурнем, то вас вже двоє.

Якщо я сміюся, то голосно, якщо плачу, то щиро, якщо злюся, то лише за діло, а якщо докоряю за щось, то у вічі. І це дійсно те, що відчуваю. Якщо ж роблю добро, то без сумнівів та вагань, а просто тому, що моє серце цього прагне. І чітко знаю, якщо немає вітру – берися за весла.

Я з тих людей, які робитимуть можливе чи від них залежне, і нехай краще я потім пожалкую, ніж я цього не зроблю.

– Чим найбільше, поза роботою, вам цікаво займатися? Що ви найбільше любите з цього? Яка література, музика, кіно, картини – ваші?

– Дуже люблю водити машину, часом це можливість побути на самоті у роздумах. Як казав Джалаледдін Румі, тиша – це мова Бога, все інше – поганий переклад. А у сучасному світі без авто вже не обійтися. Оскільки це вміння усуває обмеження в часі на пересування, на вирішення побутових проблем, на дозвілля та подорожі. Керування автомобілем – це свобода й один з видів активного відпочинку. Люблю швидкість, але відповідальна робота навчила у більшості випадків дотримуватися правил.

Щодо літератури та мистецтва – в юності це, звичайно, була лірика. Була закохана у запальні пісні. Але згодом у музиці ти замислюєшся над майбутнім, особливо, коли відчуваєш ностальгічні нотки, як у словах Миколи Мозгового: «Из трех времен я время прошлое пожалуй меньше всех люблю…» У нього шедевральний репертуар і ця пісня російською – не виняток.

Люблю книги з філософським навантаженням. Найперше, «Сто років самотності» Габрієля Гарсія Маркеса. Люблю Айріс Мердок, її рельєфно виписані характери.

– Що вас підтримує і надихає у житті?

– Найперше, діти. А ще мотивують любов, душевні розмови, домашній затишок, довіра близьких людей, успішність друзів – саме це надає наснаги у прагненні покращити своє і їхнє життя...

Ні за яких умов не терпітиму приниження, несправедливості,  безвідповідальності, лицемірства та підлості, особливо на адресу членів родини. Категорично не сприймаю насильства та дискримінації.

Звичайно, настрій створює й шопінг – це ж улюблене дозвілля більшості жінок, а я не є виключенням. Проте, я з тих людей, які радше дарують, аніж приймають. І все ж, головне, що надихає – це мої дівчатка– двійнятка, моя родина. Саме через них, навіть у хвилини відчаю, я не можу дозволити собі опустити руки. Коли турбуюся про них, прокидається друге, п’яте, десяте дихання, і тоді немає нічого неможливого для мене. Бо ж саме я відповідальна за все, що відбувається в моєму житті. Колись у дитинстві я почула фразу «зроби себе сам». Ось я й роблю…

Саме цим збагачується моя душа.
 
– Академія для вас – змагальний майданчик, місце подолання викликів, а чим для вас є дім?

– Дім – це не тільки оселя. Це як у Франка: «Сили, що є в твоїй глибині, – дай і мені». Для мене це саме так. Мій дім завжди наповнений дитячим сміхом, гамором, душевними і відвертими розмовами. Часто – це гості, веселі застілля, смачна їжа, теплі спогади, а ще іноді й настільні ігри. Мені здається, що саме це створює затишок та гармонію. Люблю вечори з донечками, коли їхня енергія вщухає, коли вони стають такими ніжними, спокійними. Увечері,  однозначно й виключно – наш особистий, дуже трепетний, навіть інтимний час.

У них прекрасний вік із сотнями запитань, із напрочуд дорослим міркуванням та осмисленням. Перед ліжечком говоримо про все на світі, від банального, як пройшов день, до обговорення таких серйозних категорій, як добро, зло, милосердя, любов.

Я щаслива людина, бо поруч зі мною моя мама, і деколи я теж можу дозволити собі почуватися маленькою.

Моє життя – активне й динамічне, бо ж у ньому є двоє енергійних та непосидючих донечок. Час з дівчатками я завжди намагаюся проводити максимально насичено. Це прогулянки в парках, скверах, на набережних, на майданчиках дитячих ігрових центрів. Увечері ми завжди читаємо разом. Я намагалася привити дітям любов до книги, вважаю, що це чудово розвиває їх уяву, демонструє різнобарвність нашого життя, стимулює до роздумів, а, можливо, формує й власні системи цінностей, а не нав’язані їм ззовні.

Маю велике сподівання відкрити їм різноманіття навколишнього світу. Надати можливість вибору свого шляху, своїх помилок та вміння їх виправляти, зачаруватися чи розчаруватися. Це ж їхні долі.

А я завжди буду поруч, завжди підтримаю, вислухаю і допоможу дійти вірних рішень. Свобода нічого не варта, якщо не включає свободу помилок. Я дуже часто згадую неймовірні за змістом  слова Вінсента Ван Гога: «Якщо ваш внутрішній голос каже, що ви не можете малювати, малюйте так багато, щоб він затих».

Я вчу донечок жити в любові, у чіткій уяві, що це і є щасливе життя. Життя, де їх сприймають, як особистостей, життя сповнене розуміння, можливості розвитку здібностей або й талантів. При цьому, дуже намагаюся бути толерантною до особистого досвіду дітей, до швидкості сприйняття інформації, до формування смаків та уподобань, до вибору друзів.

Саме мама має захистити територію дитини, подбати про її безпеку, розвиток та здоров’я. Щоб досягнувши вершини, були готові зрозуміти, що вони лише на дні наступного рівня. І тут варто пам’ятати слова Джона Леннона: «Життя – це те, що з тобою відбувається, поки ти будуєш плани». Або ж Екзюпері: «Щоб досягти Місяця, треба, принаймні, опинитися серед зірок».

– Які страви полюбляєте готувати? Які кухні світу смакують найбільше?

– З дитинства в моїй родині традиційно привчали дівчат куховарити. Тож приготування страв й досі лишилося для мене віддушиною. Моя родина проживала в Грузії, а це диктувало те, що змалечку ми вчилися готувати грузинські страви, які останнім часом так полюбилися й українцям: хінкалі, пхалі, харчо, хачапурі...

А вірменське коріння диктувало свої національні смакові родзинки, бо ж ми з дитинства знали, що найсмачніша піца – це вірменське ламаджо.

У студентські роки друзі познайомили мене з українськими стравами, які назавжди увійшли до нашого сімейного повсякденного раціону.

Страва, що її я люблю готувати найбільше – це борщ. За роки експериментів винайшла свій особливий рецепт борщу, який домашні найбільше полюбляють у моєму виконанні.

– Які територїї нашої держави вам найбільше подобаються, які інші країни викликають захоплення?

– Я не можу виокремити будь-яку частину території моєї України,  кожна з них барвиста та унікальна. Щодо інших країн – це мої квітучі Вірменія та Грузія.

За останній рік пандемія внесла в наше життя багато коректив, які серед іншого, внесли зміни у звичний режим подорожей. Складно уявити життя без нових вражень, які отримуєш, подорожуючи різними країнами. Але хто міг уявити, що час закритих кордонів відкриє для українців, безмежну красу України?!

Ми нарешті звернули увагу на неймовірні унікальні красоти, серед яких  живемо. Спершу ми подорожували околицями Київської та Житомирської областей, відкриваючи для себе безліч цікавих місць.

Подорожуючи Україною, починаєш розуміти, яка ж вона вражаюча краєвидами, традиціями, людьми, можливостями. Як легко дихаєш в горах, а якою свіжістю оповиває тебе морський бриз на Півдні!

Подорожі – це перезавантаження, наповнення враженнями та емоціями, це вивчення традицій та культури народів, це історія і майбутнє.

Вони захоплюють тебе цілком, подвоюють наснагу.

Тепер вже мрію побувати в країнах Латинської Америки та Скандинавіїї. І знаково, що мій досвід подорожей чітко дав мені зрозуміти, що я не турист, я більше мандрівник. А найцікавіші мої подорожі попереду.

Адже головними антидепресантами є спокій та море.

Лариса ГОНЧАРЕНКО.

 Джерело: http://www.golos.com.ua/news/139043