Її професійне бачення проблем галузі базується на ґрунтовній науковій роботі, тісно поєднаній з практикою. На досвіді та знанні світових аграрних тенденцій. Сьогодні розмовляємо з нею про перспективи врожаю-2021. І не тільки.

– Ануш Валеріївно, п'ять областей України, за повідомленнями Мінагрополітики, вже майже відсіялися. Експерти кажуть, що ми цього року матимемо другий за результатами після 2019 року врожай. Які реальні справи у цій галузі?

 – Важливим є те, що аграрному міністерству повернули незалежність. А днями президент України Володимир Зеленський підписав закон про фінансування Мінагрополітики, що зумовлює зміни до державного бюджету на 2021 рік. Для Мінагрополітики передбачаються видатки у розмірі 6,8 мільярдів гривень. Відповідно, зменшуються видатки Мінекономіки на 6,4 мільярди і Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів – на 434 мільйони гривень.
Аграрному міністерству також передано право надання та повернення кредитів фермерським господарствам у сумі 50 мільйонів гривень.

Я завжди казала, що така потужна аграрна країна, як Україна, не може успішно працювати без міністерства АПК. Це як швець без чобіт. 

 – Як ви ставитеся до того, що днями Верховна Рада передала права розпоряджатися землями місцевим громадам? Не ризиковано?

 – Дерегулювати сферу земельних відносин було необхідно давно. Але робити це слід обережно, я би навіть сказала – мудро, враховуючи всі ризики і можливі зловживання. Земля та агропромисловий комплекс, який на ній працює, є основою української економіки, тому будь-які рішення, що стосуються цієї сфери, мають бути виваженими та прорахованими.

Що ж, віднині Держгеокадастр стає звичайною, максимально дерегульованою сервісною організацією. Те, що від цієї структури прибрали корупційну складову в управлінні земельними ресурсами, звичайно ж – добре. Та чи добре те, що органам місцевого самоврядування передаються повноваження щодо зміни цільового призначення земельних ділянок – не знаю.

У контексті цих законодавчих новел мене у першу чергу турбує доля вітчизняного наукового поля. Бо у захваті від революційних реформ чи прогнозування власних перспектив дехто вже готовий і його виставити на продаж. НААН, звичайно, висуває свої, засновані на досвіді та роками кропіткої роботи аргументи, які слід обов'язково внести у поправки перед прийняттям у другому читанні законопроекту №3012-2. Але чи дослухаються до нашої логіки та новітніх світових викликів, котрі навпаки вимагають посилення науково-дослідної діяльності української аграрної науки – прогнозувати важко.

У тому ж бюджеті на 2021 рік нас профінансовано урядом критично недостатньо. Дуже тривожна тенденція для країни, економіка якої напряму залежить від АПК, а незалежність від продовольчої безпеки.

 – На який врожай у 2021 році ви розраховуєте?

 – За підрахунками наших фахівців, валовий врожай зернових і зернобобових в Україні складе 70,7 мільйонів тонн проти 65 мільйонів у минулому році. Це справді рекордний врожай, який можна порівняти з успіхом 2019 року.

І цьому посприяла хороша в агропромисловому сенсі зима: сніжна, з достатнім покриттям озимих та необхідною вологістю ґрунтів. Щодо озимої пшениці, то ми розраховуємо на 28,5 мільйонів тонн, озимого ячменю – 3,95 мільйонів. Сподіваємося і на зростання обсягів виробництва кукурудзи на зерно – до 31,1 мільйона тонн. Це райдужні прогнози, навіть незважаючи на сповільнення у зростанні врожайності ярового ячменю.

Але при цьому, треба говорити, що нинішні експортні показники зернових через несприятливу кон'юктуру ринків є нижчими за минулорічні. На зараз експорт українського зерна вже відстає проти показників минулого року на 14,95 мільйонів тонн, тобто він складає всього 38,4 мільйона. У його структурі пшениця – 14,8 мільйонів тонн, що на 21% менше проти відповідного минулорічного періоду. Кукурудзи на експорт теж поставлено на 28% менше, ніж на цей час 2020 року. Ячменю – 4,1 мільйона тонн, жита – 1,7 мільйона.

І нам вже потрібно стратегічно готуватися до високих врожаїв 2021 року, бо ми наразі є логістично не підготовленими до збільшення виробництва та експорту. Через логістичні проблеми можуть виникнути ризики вчасного невиконання контрактів. А наш вагонний парк зростає дуже повільно, необхідна кількість вагонів не відповідає прогнозованому рівню цьогорічних замовлень.

 – Хто є найбільшими імпортерами української продукції?

 – Майже половину українського експорту у Китай складає агропродукція. За результатами минулого року, товарообіг з Китаєм зріс до 15,4 мільярдів доларів США, тобто на 20,5%. Експорт зріс вдвічі – до 7,1 мільярда. Піднебесна закупила майже 70% українського ячменю.

На жаль, ми втрачаємо у експорті курятини, який впав в 10 разів – 1,33 тисяч тонн проти 13,28 тисяч тонн у відповідному періоді минулого року. Нас потіснили на ринку Бразилія, Тайланд та Китай, а це було хорошою статтею українського експорту, і ми входили в ТОП-3 постачальників курятини в ЄС.

Але є й позитивні новини, Агрохолдингом МХП поставлено першу партію курятини у Великобританію у рамках Угоди про вільну торгівлю. Це важливий прорив на хороший ринок.

Тож тепер пиво "Гіннесс" в лондонських пабах будуть пити під українські крильця "Баффало".

За пів року Україна відкрила для себе ще 8 нових ринків. Це ринок Японії, Лівії, Аргентини, Лівану та Ефіопії. Найперше, збільшуються поставки українського молока, великої рогатої худоби, яєць. Тваринний білок ми зможемо постачати у Сербію, ВРХ – в Арабські Емірати, у Литву – арахніди, які використовуються для захисту рослин. Перепогоджено і низку товарних пропозицій – 63 з 11 державами та економічними організаціями. У першу чергу з країнами СНД, Сіграпуром, Південною Кореєю.

Цікаво, що й наших фруктів тепер їстимуть більше в Африці. Географію постачання свіжих вітчизняних фруктів, у першу чергу яблук, суттєво розширено. Тепер ми експортуємо фрукти в Ефіопію, Мавританію, Сьєрра-Леоне, Конго, Гану, Ліберію та ще низку африканських країн. Святкові яблучні пироги з українських фруктів у Африці – це круто.

Стосовно товарообігу з Китаєм, то принагідно хочу привести таку цифру для порівняння: бюджетні витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, тобто на науку, включно з аграрною, цього року у Піднебесній збільшено у 17,5 разів! Як кажуть – no comments.

 – І все таки, ми настійливо говоримо, що ми потужна аграрна країна, яка може це використати у глобальному розумінні.

 – Звісно, можемо. Бо якщо говорити про перспективу, то потрібно розуміти, що саме продукція АПК може залучити в Україну значні інвестиційні кошти. Експерти стверджують, що вже зараз Україна готова додатково поставляти на світові ринки сировинної продукції на 12-15 мільярдів доларів у рік. Значну частину з цих можливостей акумулює у собі сільгоспвиробництво. 
Пандемія COVID-19 та пов'язані з нею, у тому числі продовольчі проблеми більшості країн світу, роблять український АПК важливим майданчиком для довгострокових переговорів і залучення значних фінансів, приблизно до 50-70 мільярдів доларів США на 5 років.

Сьогоднішня світова криза суттєво посилює наші позиції як країни, яка здатна забезпечувати не тільки свою, а й світову продовольчу безпеку.

Світ стає категоричнішим. Все більше диктують умови та залучають кошти не ті, хто має кращу зброю, а ті, хто виробляє достатню кількість продовольства, стратегічної сировини, хто має запаси прісної води. Крім того, через ситуативне сповільнення попиту та пропозиції, викликане епідемією, у світі накопичилася величезна грошова маса.

І така ситуація може стати виграшною для аграрної України. Якщо ми вміло використаємо такий шанс, то лише тоді зможемо переглянути залежність від МВФ. Принаймні, така економічна політика значно полегшить нам обслуговування наявних кредитів. Але важливо, щоб за нашою пропозицією встигали прикладні політики, дипломати та законодавець.

Входження України у нові перспективні кредитні та інвестиційні можливості дасть змогу не тільки модернізувати наш АПК, вийти на сучасні технології, включно зі зрошенням, переходити на якісні міндобрива і ширше впроваджувати виробництво органічної продукції, але й всерйоз зайнятися створенням нової логістики та інфраструктури. І у розбудові цього комплексу: морських терміналів, доріг, сховищ якраз можуть взяти участь країни зацікавлені у регулярних і довготривалих поставках української аграрної продукції і не тільки. Як і у розбудові української сільгосппереробки, яка, у свою чергу, виходитиме на збільшення маржі та доданої вартості на нашу продукцію.

Не треба й казати, що впровадження такої стратегії дасть змогу у рази збільшити фінансування української аграрної науки, роль і ціна якої, за такої економічної політики, стрімко зростатиме.

НААН ніколи не була чисто академічною структурою у класичному розумінні. Значний відсоток нашої дослідницької діяльності – це польові роботи. Ми у прямому сенсі приземлені. Образно кажучи, на відміну від декабристів ми дуже близькі до народу. Оскільки у сільській місцевості проживають 31,1% від 42,1 мільйона загальної кількості громадян України.

 – Тобто, з кліше "аграрна країна" нам ще довго не вийти?

 – Так, ми – аграрна країна, і цього не слід соромитися. Навпаки, потрібно ставати сучасною, потужною, конкурентною, модернізованою аграрною державою з розвинутою переробною галуззю. Бути лідером створення світової продовольчої безпеки, надійним експортером і партнером з унікальною науковою базою. Це сьогоднішні запити та виклики, за якими мають встигати і уряд, і Верховна Рада. Найперше, з просуванням наших ініціатив у законодавчому полі та імплементації їх у практику.

А, як свідчить світова практика, саме наукою моделюється майбутнє держави. Тут наш шанс.

 – Новий міністр АПК з перших днів заявив про необхідність розвитку іригаційних систем. Знаю, що ви особисто і НААН вцілому завжди наполягали на необхідності розвитку меліорації на Півдні України.

 – Не тільки на Півдні. Кліматичні зміни зумовлюють нас всерйоз готуватися до розвитку загальної української меліорації. Не включимося у цю роботу вже – програємо у перспективі. Тому повністю підтримую Романа Лещенка і його іригаційні пілотні проекти у трьох південних областях – Миколаївській, Херсонській та Одеській.

І це дуже добре, що Північно-Кримський канал передали у підпорядкування Міністерства аграрної політики та продовольства. Землероби Херсонщини вже точно будуть забезпечені дніпровською водою для зрошувальних систем. 

 – Якщо вже ми торкнулися теми дніпровської води, то яку долю ви вимальовуєте сільськогосподарським землям Криму? Зараз колишні сільгоспугіддя півночі півострова перетворюються на соляну пустелю.

 – Як науковець, одразу скажу, повернути сільськогосподарські угіддя Криму до колишнього стану буде украй проблематичним, і не факт, що можливим у найближчій перспективі. Для кримчан це розплата за фейковий референдум, для решти України – наслідки окупації півострова Росією. Це при тому, що для кожного аграрія – це печальна історія. Але такі реалії.

Площа сільгоспугідь АР Крим становить 1793,9 тисяч гектарів, з них рілля – 1272,2 тисяч гектарів. До анексії Україна подавала з Дніпра у Крим до 85% прісної води.

Зараз з півострова надходить інформація, що в останні тижні в Криму почали розчищати та ремонтувати русло каналу, по якому надходила дніпровська вода. Це збіглося у часі з передислокацією на територію півострова нових ударних російських бойових частин та їх концентрації на українських кордонах. На що там розраховують?

Може, на добровільні поступки України у частині води, адже проблемі подачі дніпровської води Росія на міжнародній арені перманентно намагається надати гуманітарного та екологічного статусу? А, може, виношують плани пробити коридор до дніпровської води силою?

Дуже можливо, що наші європейські партнери, які на відміну від США все ще шукають компромісів з РФ, розглядають поновлення подачі води, як одну із найменш кардинальних поступок України для зняття напруги та припинення російської ескалації на кордоні. Може бути, що вони переконують у необхідності такого кроку з гуманітарним флером і нашу владу. Але їм вода потрібна у Криму, у першу чергу для обслуговування численних військових баз. Крім того, відкриття шлюзів подаватиметься, як чергова величезна перемога Росії.

Жорстке питання.

Але я все ж хочу наголосити, що Україні самій дніпровська вода украй важлива, з огляду на нову меліоративну стратегію. Крім того, наші аграрії все пильніше придивляються до зрошувальних технологій країн із субтропічним кліматом. У першу чергу Ізраїлю, який диктує меліоративну світову моду.

Такі тенденції означають, що невдовзі нам категорично не вистачатиме дніпровської води для власного зрошення. А з деокупацією Криму, яка є неминучою, незважаючи на будь-які часові рамки, вода потрібна буде ще й для аграрної частини півострова.

Всього разом з Кримом ми маємо у трьох південних областях 8360,6 тисяч гектарів сільгосугідь, 6825,9 тисяч гектарів з них – рілля. А води для зрошення, у зв'язку з глобальним потеплінням, потрібно буде все більше. Ситуація з прісною водою у світі стає напруженішою, країни, що мають доступ до неї і значні запаси, невдовзі будуть у виграшній ситуації, бо вода стане важливим продуктом життєзабезпечення держав та дорогим товаром.

 – Так, ви послідовно і жорстко відстоюєте та захищаєте наукове поле Академії, яке багато хто хотів би пустити з молотка. Але чи влаштовують вас у цьому сенсі інші земельні закони, які приймає Верховна Рада?

– Ринок землі – річ неминуча і потрібна, але вкотре повторюю, усі рішення стосовно цього головного багатства держави мають бути прорахованими та мудрими. Не можна вихолостити наявний сільськогосподарський земельний банк, роздати наліво-направо елітні наукові землі, чим поставити під загрозу одну з головних галузей економіки – АПК і продовольчу безпеку держави вцілому. Тут треба бути дуже обережним.

До речі, очільник Мінагрополітики Роман Лещенко буквально днями заявив, що земельна реформа приходить на ринок, де 30% земельного банку України працює в "тіні". Абсолютно погоджуюся з ним, що ініціатива уряду збільшити вдвічі суму фіксованого податку для четвертої групи платників, а це переважно добросовісні фермери, додатково тінізує агросектор.

У фермерів і так забагато проблем, і штовхати їх у "тінь" зараз нелогічно. Поділяю думку, що мінімальне оподаткування з гектара навпаки прискорить детінізацію, збільшить надходження до центрального та місцевих бюджетів. Поки ми не змусимо платити тих, хто зараз ухиляється від оподаткування, говорити про збільшення його ставки для всіх – неправильно. А саме детінізація є потужним резервом зростання.

Повертаючись до теми наукового поля держави, хочу заявити таке: знищити науку у турбо-режимі дуже просто, хоч і катастрофічно безвідповідально, але потрібно знати – зворотній процес буде тривалим і дороговартісним. Найгірше, що він може позбавити Україну однієї з ключових ролей на аграрному ринку світу.

Вже є одна погана новина: старший економіст Європейського департаменту МВФ Вім Фонтейн, який понад п'ять років пропрацював в Україні, днями був відкликаний. Як одну з причин відкликання фахівці розглядають провал корпоративного управління в Україні, а це може жорстко відбитися на подальшому фінансуванні від МВФ.

Навіть, якщо хтось прогнозує, що ринок землі озолотить українську економіку, втрачати такого партнера як МВФ – точно не мудро.

 – Як ви ставитеся до квот на імпорт міндобрив?

 – Негативно. Саме через недофінансування аграрної науки, затримки з впровадженням новітніх технологій, сучасних селекційних розробок ми вже втрачаємо. Зачепили ці негаразди і сферу міндобрив. Тому їх імпорт наразі нагально потрібен. Це добре, що після однозначно пролобійованого зацікавленими сторонами рішення Окружного адміністративного суду Києва щодо введення квот на імпорт мінеральних добрив його оскаржило Мінекономіки. Тим більше, що це оскарження підтримали і ведучі аграрні асоціації, які вже прораховують неминучі збитки від такого квотування.

Не можна тримати сільськогосподарське виробництво на "голодній пайці".

 – На дворі Великдень, і простих українців особливо турбує зростання цін на продукти.

– Так, і за показниками українці почали значно менше витрачати коштів на продукти, тобто, занизили рівень життя своїх родин. Знову дорожчають такі продукти харчування як хліб, соняшникова олія, яйця, молочна і м'ясна продукція. Причому, зростання триватиме. Така ситуація має кілька економічних складових, але головною є все ж пандемія COVID-19. Через карантинні заходи постраждало багато українських виробників продуктів, багато дрібних, які є головними годувальниками у населених пунктах та мікрорайонах міст – позакривалися. Тому роздрібні ціни в магазинах й надалі зростатимуть. Крім того, дехто намагається по-максимуму використати послаблення конкурентів на ринку.

Але пандемія спровокувала такі негативні стани у всій світовій економіці, тож Україні потрібно вже прораховувати шляхи подолання цієї кризи і цих викликів.

Будемо сподіватися, що це тимчасові негаразди, і ми вийшли на шлях кардинальних економічних перетворень і покращення рівня життя українців. У світлі Великодні дні приходить віра у сповнення усіх мрій та бажань.

Навіть з огляду на те, що таку знамениту святкову приправу, як домашній хрін, вже занесли до Червоної книги, українці мають що покласти до великоднього кошика. І саме завдяки важкій та кропіткій роботі наших аграріїв, які роблять усе, щоб не тільки святковий кошик до церкви був повним, а щоб кожного дня на столах українців не бракувало смачних та корисних органічних продуктів.

 – Попри напружену наукову роботу, у вас ще й стає часу перейматися гендерними проблемами у жіночих організаціях.

 – Це вимога часу, це поклик душі, це те, що теж неабияк хвилює. Забезпечити гендерну рівність не на словах – ось головне завдання усіх жіночих організацій світу. Ми повинні змінювати обличчя влади, воно має ставати гарнішим. А в Україні гендерна політика працює незадовільно, є показушні варіанти з її дотримання, але реальної масової стратегії залучення жінок до управління нема. Хоча світ від цього був би добрішим. 
Жінки, які пройшли жорстку чоловічу цензуру та недобросовісну конкуренцію, прекрасно проявили себе на відповідальних посадах і у війську, але це поки що вийнятки сприяння жіночому рухові. Здебільшого працює не державна стратегія, а сумнівні соціальні ліфти для тих панночок, котрі вміють використати свої фізичні принади.

Так не має бути, українська жінка має утверджуватися у рамках твердої гендерної державної політики, а не на піні, як Афродіта.

Над цим і працюємо.

Лариса ГОНЧАРЕНКО.

Джерело: http://www.golos.com.ua/news/135071