Анатолій ІСАК: Судівське свавілля «Іменем України»

Журналістів та засоби масової інформації нерідко позивають до суду ті люди, яких написане й сказане про них в ефірі зачепило «за живе». Як правило, «ображені» намагаються притягнути до відповідальності представників так званої четвертої влади за «поширення відомостей, які не відповідають дійсності» та «про захист честі, гідності й ділової репутації». Здебільшого позивачі програють суперечки, оскільки журналісти, виконуючи службові обов’язки, готують матеріали на підставі офіційних зібраних документів, висловлювань посадових осіб, власних досліджень, активно використовуючи оціночні судження. За які, до речі, закон покарання не передбачає.

 Чимало позовів за критичні матеріали мали й журналісти «Буковини», однак щоразу нам вдавалося відстоювати свою правоту. І ось перша невдача. Газету визнали винною в тому, що надала площу для публікації журналістського розслідування нашого постійного автора, заслуженого журналіста України В’ячеслава Мигалюка під назвою «Убивць із Азербайджану випустили на волю». В ньому автор розповів про жахливе вбивство Олександра Савки 1-го квітня 2012 року на території ресторанного комплексу «Графська садиба», до якого були причетні батько та два сини Агаларови. Цей випадок був дуже резонансним, про нього кілька разів розповідали журналістам керівники УМВС України в області, прокурор Петро Коваль. Відтак був суд. Судили за статтею 115, ч.2 (вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб). Не переповідатиму всіх судових перепетій, скажу лише, що наші гуманні судді перекваліфікували статтю про вбивство на статтю про банальне хуліганство. Завдяки цьому батько і один із синів, незважаючи на підписку про невиїзд, втекли до Азербайджану, іншого… звільнили з-під варти у залі суду.

Так ось звільнений Рустам Агаларов із допомогою досвідчених столичних адвокатів вирішив захистити «честь, гідність та ділову репутацію», подавши позовну заяву на автора публікації В’ячеслава Мигалюка та редакцію газети «Буковина» до Першотравневого районного суду м.Чернівці. Справа потрапила до судді А.В. Федіної В цей час В’ячеслав Васильович перебував на короткострокових гостинах у своєї доньки, яка нині мешкає в Америці. Представники друкованого видання повідомили про це суддю, надали ксерокопії квитка та відкритої візи в паспорті Мигалюка, й просили перенести розгляд справи до його повернення. Адже редакція не могла, та, власне, й права не мала коментувати думки автора. Бо вона тільки надала місце для публікації. Тим більше, що на останній сторінці зазначено: «За достовірність опублікованих фактів відповідає автор».

 Для А.В.Федіної це не було аргументом. За два засідання вона встановила, а 11 лютого 2012 року прийняла рішення «Іменем України» позов заявника задовольнити. Вона самочинно визнала, що такі фрази, як «Убивць із Азербайджану випустили на волю», «На чужій для них землі влаштували бандитський розбій, пустивши в хід биту, ніж, пістолет. Головний злочинець, організатор страшного вбивства Рустам Агаларов мав віддати борг 30 тисяч колишній співмешканці Доманіній», «Злочинці фактично були в руках правоохоронців, але легко вислизнули з рук правоохоронців» та інші не відповідають дійсності, принижують честь, гідність Агаларова Рустама Расім Огли. Вона зобов’язала спростувати недостовірну інформацію.

 Як же спростовувати, не маючи згоди автора? Власне, що спростовувати, коли факти трагедії не були перекручені, а взяті з офіційних повідомлень прес-секретаря обласної прокуратури, СГЗ УМВС України в області, обвинувального акту, прокурора? Хіба що оціночні судження В’ячеслава Мигалюка, але за них, як ми вже згадували, не судять…

 Не встигли висохнути чорнило підпис А.В. Федіної, як редакції надійшла повістка на нове судове засідання до Першотравневого районного суду. Цього разу йшлося про стягнення матеріальних збитків. Суддя О.І.Галичанський ухвалив «Цивільну справу… за позовом представника Катишева Сергія Вікторовича в інтересах Агаларова Рустама Расім Огли до Колективного підприємства Редакції газети «Буковина», Мигалюка В’ячеслава Васильовича про стягнення матеріальної шкоди призначити до розгляду в судовому засіданні на 11 годину 00 хвилин 05 березня 2014 року у приміщенні суду».

На наш погляд, досвідчений вже служитель Феміди мав би знати, що відповідачі мають право на оскарження в апеляційній інстанції, вищому спеціалізованому суді, зрештою в Європейському суді з прав людини, а вже потім робити наступний крок. Але ж ні, чомусь судді дуже поспішали. Складалося враження, що їх хтось підганяв. Можливо тому, що зараз завершується дорозслідування у цій справі саме за ст.115 (умисне вбивство), а коли вона потрапить до суду, то вже марно буде подавати позови до журналістів у суди. Не знаємо, що насправді спонукало суддів до прийняття ними таких рішень, хоча й здогадуємося. Проте, нехай за це їх судить Бог.

Звичайно, редакція відреагувала на рішення Першотравневого суду й подала апеляційну скаргу, в якій інформували про відсутність автора публікації при розгляді справи, наголошували на європейських нормах при розгляді таких справ, нагадували, що журналіст опублікував факти, а потім вже на підставі цих фактів висловив оціночні судження. На жаль, суддівська колегія під керівництвом Ю.Винту не зважила на жоден із аргументів і відхилила нашу апеляцію. Отож нам довелося звертатися за допомогою до Вищого спеціалізованого суду й сподіватися на його об’єктивність. Матеріали справи взяті до розгляду.

 Незважаючи на це, суддя Першотравневого районного суду почав розгляд цивільної справи за позовом представника Китишева С.В. в інтересах Агаларова Р.Р.о. до редакції газети «Буковина» та Мигалюка В.В. про стягнення моральної шкоди. Так сталося, що В’ячеслав Васильович у цей час занедужав і вимушений був лягти на стаціонарне лікування. Про це він письмово повідомив суддю і просив перенести розгляд справи до моменту його одужання. Цей аргумент носій мантії чомусь не взяв до уваги й вирішив «Стягнути солідарно з колективного підприємства редакції газети «Буковина» та Мигалюка В’ячеслава Васильовича на користь Агаларова Рустама Расім Огли 20 000 (двадцять тисяч) гривень моральної шкоди». Заодно зобов’язав відшкодувати й судові витрати в розмірі 2608 грн.

Ми вважаємо, що засудження газети і автора публікації є спробою окремих людей застосовувати третю владу для знищення четвертої. Судимо з того, що після розправи над найстарішим часописом краю Агаларов почав позиватися до газет «Час», «Версії». Не виключено, що аналогічні позови будуть і до інших періодичних та електронних видань краю, адже про ганебне вбивство тоді писали всі.

Як зазначає головний редактор газети «Версії» Людмила Чередарик, «газети не можуть мовчати про резонансні справи. Просто не мають право це робити. Все місто про це говорить, то що – нам про це мовчати? Зробити вигляд що нічого не сталося?»…

Судді наділені високим і відповідальним правом розв’язувати суперечки між конфліктуючими сторонами, карати за злочини. Однак при розгляді справ, де відповідачами є засоби масової інформації, мають зважати на ст. 47-1 Закону України «Про інформацію», ст. 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, судової практики Європейського суду з прав людини. А найголовніше – ст. 25 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, де йдеться, що «журналіст є творчим працівником, який професійно збирає, одержує, створює та займається підготовкою інформації для друку, а тому має право вільно користуватися та обирати у свої публікаціях різномовні звороти, вживати гіперболи, алегорію, сатиру». Ми намагаємося дотримуватися цих норм, працюватимемо й далі. Але як надалі це робити, коли будь-хто за правду, сміливий виступ, журналістське розслідування може подавати на журналістів до суду. А судді свою справу знають. Приймуть два-три замовні рішення, і знекровлена газета припинить своє існування. Може, хтось і справді домагається знищення незалежної преси? Чи за це проливали люди кров під час Революції гідності? Переконаний, що ні. А ось про люстрацію судової системи в Україні говорять дедалі частіше і наполегливіше. Сподіваємося дочекатися тієї миті, коли згадаємо поіменно кожного суддю в заплямованій мантії, який «Іменем України» чинить свавілля.

Анатолій ІСАК. головний редактор газети "Буковина".

Опубліковано в газеті "Буковина"

Проект

Президентові України

Порошенкові П.О.


Голові Верховної Ради України

Турчинову О.В.


Вищій раді юстиції


Голові Верховного суду України

Романюку Я.М.


Голові Антикорупційного комітету України 

Чорновол Т.М.


Голові Національної спілки журналістів України

Наливайкові О.І.


Голові Національної медіа-профспілки України

Луканову Ю.М.


Заява

Протягом останнього часу в Чернівецькій області пройшла серія резонансних судових позовів до місцевих ЗМІ та окремих журналістів. На фоні того, що в державі відбуваються кардинальні зміни, направлені на побудову відкритого суспільства, судова гілка влади Буковини розгорнула справжню війну зі свободою слова. Журналістів обмежують у можливості висловлювати власну точку зору, мати свої оціночні судження, та й навіть позбавляють права на професійну помилку, яке прописане у європейському та українському законодавстві.

Лише кілька останніх прикладів: газети «Час», «Буковина» та «Версії» судять за оціночне судження у статтях про резонансне вбивство, на портал БукНьюз позиваються офіцери СБУ за опубліковану заяву, журналіста ТВА заступник прокурора тягне до суду за оприлюднену в ефірі корупційну схему, побудовану на основі опитаних журналістом громадян. Справи подекуди розглядаються без присутності самих журналістів, а звинувачувальні рішення штампуються як під копірку.

Навіть не вдаючись в аналіз цих судових справ, можна констатувати, що направлений їх шквал на те, щоб залякати журналістів, примусити їх відмовитися писати на актуальні для суспільства теми. Мало того, позови на десятки тисяч гривень можуть суттєво підірвати чимало газет, а для багатьох ЗМІ такі штрафи можуть стати фатальними. При тому, що медіа-юристи наголошують на надуманості звинувачень, суди один за одним продукують звинувачувальні вироки, не зважаючи, у підпорядкуванні якого конкретного судді перебуває справа. Складається враження, що Чернівецька область вкотре стала полігоном для відпрацювання технології. Цього разу це технологія – як залякати і знищити незалежну журналістику. Виглядає, що заскорузла судова система перед страхом реформування робить усе можливе, аби не допустити змін, які назріли у суспільстві. І успішний досвід, апробований на чернівецьких журналістах, втілюватиметься у судових розглядах проти ЗМІ по всій Україні.

Звертаємо увагу Вищої Ради Юстиції України на неприпустимість огульного судилища над засобами масової інформації. Судова система має бути не репресивним органом, а гарантом свобод, серед яких основоположною є свобода слова.

Закликаємо керівництво держави вплинути на упереджені дії суддів, метою яких є не встановлення справедливості, а розправа з неугодною пресою.

Прийнято на спільному розширеному засідання Чернівецької обласної організації НСЖУ та медіа-профспілки разом із головними редакторами місцевих ЗМІ

27 червня 2014 року

м. Чернівці