А на горизонті фельдшерки-акушерки Уляни Дерменжі визріла педагогічна нива

3 жовтня – День працівників освіти

Із поміж іншого найперше запитав Уляну Дерменжі – заступника директора із навчально-виховної роботи Тарашанської ЗОШ про її ставлення до учнів. Вона без вагань відповіла:

- Мій девіз є таким: «Люби чужих дітей – і Бог за твоїх не забуде».

Прозвучали ці слова з вуст Уляни Ігорівни вельми лаконічно, але в їх переконливості важко було засумніватись.

Втім, у подальшій нашій розмові з’ясувалось, що попервах про школу, педагогічну діяльність вона особливо не задумувалась, оскільки розпочала своє доросле життя з медицини, бо спершу закінчила навчання у медичному училищі. Начебто, скромна кар’єра фельдшера-акушера у майбутньому цілком влаштовувала. Потяг до цієї роботи був не випадковим, і змінювати його не мала наміру. Та поворот у фаховій приналежності в Уляни Ігорівни все-таки трапився після завершення навчання у виші – Чернівецькому держуніверситеті на біологічному факультеті. Посприяло тому ще й заміжжя з військовим-прикордонником на Одещині, а згодом і переїзд до буковинського краю, зокрема чоловік отримав направлення на заставу у Порубне.

Словом, школа й педагогіка тут реально вплелись у долю молодої дружини. Нині трудовий стаж в Уляни Ігорівни на освітянській ниві вже перевищує двадцять три роки, з яких двадцять один – на посаді заступника директора. Звісно, за цей час набула й авторитету та поваги в колективі та серед  батьків школярів. Для багатьох з них предмети біології та хімії завдяки Уляні Ігорівні є чи не найулюбленішими.

Мабуть ще один штрих у педагогічний роботі Уляни Ігорівни є теж визначальним. Вона плідно і змістовно працює у творчому тандемі з директором освітнього закладу Світланою Михайлівною Бойко, що є запорукою й успішною діяльністю всього колективу.

…Навпроти на стіні невеликого кабінету Уляни Ігорівни розміщені портрети її батьків, чоловіка та трьох синів.

-То є для мене своєрідний іконостас, - підкреслює вона. – Тато й мама змалку привили почуття патріотизму й любові до України. А чоловік і сини – особлива гордість, адже пройшли суворе випробовування на війні з російським агресором у зоні антитерористичної операції в Луганській та Донецькій областях. Один із синів, власне, й продовжує нести службу на Сході України.

Гадаю, тут цілком можна обійтись без голослів’я, бо що значить для дружини і матері ті переживання за рідних сповна читались в її очах…

Василь ГЕЙНІШ.