Не розміром єдиним, або ще раз про зарплати ТОП-посадовців ратуші
Бульбашкове збурення, яке зараз намагаються викликати черговим оприлюдненням інформації про чималі зарплати ТОП-посадовців Чернівецької міської ради, матиме бодай якийсь сенс, якщо з оприлюднених цифр суспільство зробить правильні висновки. Інакше цей факт так і залишиться засобом маніпуляції громадською думкою, без будь-яких корисних наслідків для громади. І висновок цей зовсім не той, що зарплати захмарні.
По-перше, нічого якісно нового в оприлюднених цифрах насправді немає. Точно такі самі високі зарплати із матеріальною допомогою та преміями виплачували собі усі попередники «альтернативної» команди ратуші. А якщо врахувати знецінення гривні внаслідок війни і падіння її курсу стосовно євро та долара, то реальна зарплата конкретних Клічука і його Ко порівняно із зарплатами Каспрука, Продана та їхніх Ко навпаки тільки зменшилася. До того ж усі, хто бодай трохи цікавиться подіями у місті, вже як «Отче наш» знають: власну зарплату нинішній міський голова переказує на доброчинність. Тому зариту собаку треба шукати в іншому місці.
Принципово важливим для визначення розміру чиновницької винагороди за управлінські послуги надані громаді, на моє переконання, повинна бути економічна ситуація в державі та регіоні. А оскільки чиновники утримуються за людські кошти, які акумулюються у бюджетах різних рівні, розпочати аналіз можна зі структури цих надходжень.
Простими словами кажучи, потрібно просто поцікавитися: хто і скільки скинувся на «общак». І тоді все одразу стане на потрібні місця. Структура міського бюджету така, що заледве лише третю його частину становлять надходження від бізнесу, решта дві треті усіх надходжень – це кошти з доходів звичайних людей. Тих самих працівників бюджетної сфери з їхніми мінімальними зарплатами у 6,5 тисяч гривень; воїнів, які ціною власного життя зараз дарують нам можливість продовжувати наше тощо.
Приватник може сам визначати розмір власної винагороди, а також зарплати своїх працівників, і ніхто не має права обмежувати його у цих діях. Інша справа, чи він це робить. Ви чули про 50-60 тисячні ОФІЦІЙНІ зарплати, з усіма бюджетними відрахуваннями, продавців, касирів, офіціантів, посудомийників тощо, які працюють у приватних структурах? Зробимо підприємцям аванс і будемо вважати, що раціональний приватний бізнес не марнує гроші на яхти та інші предмети престижу, а просто добре рахує гроші. Тому не вважає за потрібне особливо завищувати зарплату своїм працівникам. Розумно акумулюючи доходи для розширення виробництва, освоєння нових видів діяльності, створення нових робочих місць. Словом, усіляко розвиваючи справу та примножуючи капітал.
Але тоді може виникнути питання: чому ці раціональні засади не повинні працювати у державному та місцевому управлінні? Тим більше, що більшість ТОП-менеджерів ратуші якраз бізнесмени. Розмір винагороди ТОП-чиновника, точнісінько так само як у бізнесі, має залежати від двох речей. Можливостей загального бюджету і власної ефективності з його наповнення. Все інше це лише використання службового становища для перерозподілу суспільного пирога на власну користь.
Тож що ми маємо на практиці? Згідно з офіційними повідомленнями, які з початком повномасштабної війни не раз лунали на державному рівні, значну частину усіх бюджетних виплат, соціальної допомоги, здійснюють не коштом сплачених українським бізнесом податків, грошових надходжень від митниці, а за рахунок фінансової допомоги західних друзів України. Тобто у тих СІМДЕСЯТИ відсотках коштів міського бюджету, зібраних із доходів пересічних чернівчан, значна частина коштів американських та європейських платників податків.
ТОП-посадовці країн-донорів України настільки ефективно організували економічне життя у власних країнах, що зібраних із бізнесу і платників податків коштів там вистачає не тільки для забезпечення власних потреб, виготовлення зброї для захисту, яку ми зараз активно випрошуємо, але ще й на допомогу братам-українцям. За що ж тоді українські чиновники отримували/отримують свої зарплати, якщо не спроможні забезпечити такий результат?
Вони не тільки не змогли збільшити частку надходжень до місцевого бюджету від бізнесу, - тобто не забезпечили сприятливих умов для залучення нових інвестицій, створення бізнесом нових робочих місць, що автоматично позначилося би на зростанні доходів населення, збільшенні бюджетних надходжень, - а ще й вигрібають собі на зарплати те, чим з українцями поділилися західні друзі.
Тому не на розмірах зарплати Клічука і Ко у даному випадку потрібно зациключатися, а критикувати нераціональну систему її визначення. Коли винагороду чиновники хочуть отримувати на рівні, який можливий тільки в ефективно налагодженому приватному бізнесі, що приносить великий і стабільний прибуток, а працювати не забезпечуючи жодного економічного результату. Розуміння цього процесу одразу ставить усе на свої місця. І це чернівчанам самим обирати чим насправді варто обурюватися: по-більшовицьки, а значить у корні невірно, просто високими розмірами зарплат; чи, по-європейськи, злитися через те, що чиновники їх тупо не відробляють, не надаючи громаді послуги з ефективного управління.
Юрій ЧОРНЕЙ
Колаж газети Молодий буковинець
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Стало відомо, хто торік заплатив найбільше податків до місцевого бюджету Чернівців та решти ОТГ Чернівецького району
