Стало відомо, які книги під час війни читає Зеленський

– Аналітичний текст у "The Economist" починається з опису кабінету Зеленського в березні та в грудні. Як би ти описав метаморфози, що відбулися з хазяїном цього кабінету за дев'ять місяців?

– Порівняно з першими днями і тижнями війни, коли все було на адреналіні, зараз помітно, що Зеленський увійшов в інший ритм. Він розуміє, що це не спринт, а марафон: бігти доведеться довго, і потрібно розраховувати сили.

На його робочому столі сьогодні лежать книжки і, судячи з усього, це не реквізит, він їх дійсно читає. Одна з них – "Нарис історії українського народу" Михайла Грушевського. Друга – "Гітлер і Сталін. Тирани і Друга світова війна" Лоуренса Ріса.

Він дуже правильні книжки читає, дві головні книжки, що дають змогу зрозуміти суть цієї війни. Грушевського, який пише про суб'єктність української нації і національну ідею українців. "Гітлер і Сталін" – книжка взагалі засаднича на сьогодні, тому що ця війна цілком у стилістиці диктаторів, а Путін перебуває десь між ними, між цими двома.

Попри помітну втому, Зеленський не втратив гостроти реакції. Це вразило мене в розмові з ним і в березні, і в грудні. Ти ставиш запитання, а він слухає і відповідає саме на твоє питання – таке рідко буває з політиками. 

Зазвичай коли питаєш про щось, політик ввічливо чекає, коли ти закінчиш, потім говорить про щось своє. Це не тільки з політиками, так із багатьма людьми, на жаль. Люди взагалі рідко вміють слухати і чути. Він уміє.

У нього тонка шкіра. Він відчуває все, що відбувається, нутром, нервами. Це в ньому від акторської природи в хорошому сенсі, тому що акторові потрібно бути реактивним. Завдяки цьому в нього зберігається безпосередня реакція на ті обставини, в яких він опинився. Він інтуїтивно відчуває свою аудиторію, ловить її флюїди, заражається від неї, артикулює її емоції. 

І тут справа не у вдало обраному образі і не в хороших спічрайтерах. Щоразу під час інтерв'ю ми говорили з ним про театр і про кіно. І щоразу він повторював, що зараз нічого неможливо зіграти. Коли перебуваєш в епіцентрі подій такого масштабу, це виключає можливість узагалі якогось художнього висловлювання. У такі моменти відчувається будь-яка фальш і театральність у поганому сенсі цього слова. 

Він щиро відчуває і біль, і ненависть, і при цьому зберігає себе. Його меседж-послання в різдвяному подкасті, який ми записали, і який слухають мільйони людей по всьому світу, був "save your love". 

І ось, з одного боку, Зеленський, який відчуває все нервами і шкірою. А з іншого боку – Путін, у якого абсолютно атрофоване почуття емпатії. Взагалі. Актори, які з ним спілкувалися, дуже точно казали, що це людина, в якій є абсолютна самотність і злість, та немає любові. Він просто позбавлений цього, тому люди для нього нічого не значать.