Чернівчанці Ірині Вільде - одній із кращих українських письменниць ХХ століття - 115 років
Одній із кращих українських письменниць ХХ століття Ірині Вільде у травні виповнилося 115 років від дня народження. Людина складної, суперечливої і навіть трагічної долі, але безмежно талановита авторка.
Літературний репортаж "Вічні постаті славетної Буковини"
ІРИНА ВІЛЬДЕ
"Щоб увійти в безсмертя, людина мусить скласти два екзамени : один перед сучасниками, другий - перед історією." ( І. Вільде)
"Треба нам, письменникам, творити так, щоб і недруги вивчали нашу мову, аби читати нас в оригіналі." ( І. Вільде)
ІРИНА ВІЛЬДЕ - (5.05.1907 - 30.10.1982 ), українська письменниця, лауреат Шевченківської премії, депутат Верховної Ради УРСР, очолювала Львівську організацію Спілки письменників України. "Всі люди, які її знали, називали Нанашка. Це було таке ласкаве слово, яке відображало її характер. Але ми зараз відзначаємо людину величезного літературного обдарування і величезних заслуг перед рідною літературою. Цю видатну українську письменницю внесено ЮНЕСКО до числа знаменитих людей ХХ ст. і другого тисячоліття." (П.І.Писарчук) . У 2007 р. Львівською організацією Спілки письменників України та народним депутатом П.Писарчуком засновано Всеукраїнську літературну премію ім. І. Вільде.
Народилася І.Вільде в Чернівцях, у сім'ї народного учителя і українського письменника Дмитра Яковича Макогона, який у роки І світової війни був січовим стрільцем і поетом. Мати, Адольфіна Янішевська, німкеня за походженням. Дитинство і юність пройшли у Чернівцях та Веренчанці.
" Писати донька відомого поета ХХ ст. Дмитра Макогона Даринка почала ще юнкою, але в ті роки літературна справа вважалася заняттям не вельми гідним для дівчини з інтелігентної родини, ось вона і підписала перші оповідання вигаданим "Ірина Вільде". Мало хто знає, що в перекладі з німецької "вільде", означає "дика, бурхлива", а ім'я Ірина - у даному разі похідне від Дарини. Отак і "народився" псевдонім "Ірина Вільде". ( Жанна Попович ).
Її твори дуже жіночі, чуттєві, інтимні, прості і автобіографічні. Вони - про кохання, зраду, про жіноче серце, таке неприборкане та химерне.
Вершиною її творчості став роман -епопея ""Сестри Річинські", один із найбільших здобутків усієї української літератури ХХ ст., над яким вона працювала понад 25 років. У 1965 році цей монументальний твір відзначено Шевченківською премією.
Є чимало свідчень ніжної, відданої любові Ірини Вільде до Буковини. Буковинські твори представлені двома мініатюрами : "Моїй Буковині" (1936), та "Зустріч" (1969) і фрагментами роману "Повнолітні діти" (1952). Названий роман було створено на основі трьох передвоєнних повістей письменниці - "Метелики на шпильках" (1936), "Б'є восьма" (1936) і "Повнолітні діти" (1939). Роман "Повнолітні діти" - розповідь про власне дитинство у Веренчанці, про навчання, про перше кохання. Це розповідь про молоду дівчину Дарку, прообразом якої виступила сама авторка, про життя молоді на окупованій Румунією Буковині та про перше кохання до хлопця на ім'я Данко. Прообразом був хлопець Сандик, Олександр Омельський, син директора Веренчанської школи, завжди зайнятий - то музикою, то спортом... Це книга про любов і молодість, про "різні кольори кохання і дружби".
З-під пера письменниці вийшло близько сорока окремих книг. Найвідоміші збірки оповідань "Зелена брама", "Яблуні зацвіли вдруге", "Химерне серце", "Людське тепло", "Життя тільки починається" та інші.
Твори перекладались польською, німецькою, румунською, російською,угорською та іншими мовами.
"Там у Львові живе буковинка
Вже не день, і не рік, а літа...
Вони линуть їй лунко та гінко,
Бо ж на обрії - світла мета;
Бо вона у годину й негоду, -
Сяє сонце чи хуга мете, -
Промовляє своєму народу
Слово правди і волі святе."
(Ігор Муратов )
"Я для себе з подивом виявила, що у прозі, наприклад, величезне враження справили на мене твори Ірини Вільде. Я досі вважаю її недооціненною письменницею." (Оксана Забужко).
"Велич Ірини Вільде у відстоюванні справедливості." (П. Загребельний).
"ОКРУШИНИ " ІРИНИ ВІЛЬДЕ
- Щоб здобути ім'я, потрібно довгої дороги зусиль. Щоб втратити його - вистачить одного необачного кроку ;
- Я не цікава газетних вирізок. Мені б послухати, що народ говорить про тебе;
- Уміти вчасно зійти з арени - це стосується не тільки блазнів;
- Не любити - справа серця. Зраджувати - справа честі;
- Подобається мені бути собою ;
- Історію творить народ. Згода, але й найкраще борошно само по собі не стане хлібом ;
- Яка мова може бути про прощення, коли немає каяття ;
- Не менш страшна від злочину є можливість рецедиву ;
- Слова - наче кольорові камінці. Мало назбирати купу. Треба ще вміти викладати узори з них ;
- Боюся людей, які не читають художньої літератури;
- Заслухані у відголоси минулого, задивлені у міражі майбутнього, ми часто пропускаємо найцінніше : музику сьогоднішнього дня;
- Мірилом твоєї культурності є твоє ставлення ,але не до начальства, а до підлеглих ;
- Тисячі речей потрібні здоровій людині, і тільки здоров'я - хворій ;
- Час - не тільки найкращий лікар. Він і чудовий художник. Скільки сірих подій позолотив він нам у спогадах ;
- Кладіть на могили квіти, а не свої надії .
"Моїй Буковині"
У моїй стороні під цю пору колишуться по крутих польових доріжках (чи буду ще коли ними ходити ?) навантажені хлібом вози. Удосвіта скриплять колодязі, а вечорами линуть сині димочки до неба.
У моїй стороні осінь ступає в червоних сап'янцях, заквітчана у соняшники і китиці винограду, підхмелена на весіллях.
Але ви цього не бачите...
У моїй батьківщині вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі так близько над землею, що можна чути їхню мову.
У моїй стороні...але ви цього не чуєте.
У моїй стороні сонце ходить босоніж, оперезане бабиним літом, з червоною калиною у русявій голівці. У моїй стороні...
Ім'я моїй батьківщині -- Буковина."
Читаймо твори Ірини Вільде, вони актуальні і до сьогодні. Шануймо і зберігаймо пам'ять про людину величезного обдарування.
