Ідея щодо перенесення музею Лук’яна Кобилиці із Сергіїв до Чернівців наразилася на різку критику
Топчуться на одному місці і на одних іменах…
Пам’ятати героїв, історичних особистостей, де би вони не жили та славу рідному народу не творили – свята справа.
Ну, скажіть, як можна призабути в нестримному плині часу славного і відважного опришка Лук’яна Кобилицю? Із того славного хутірця Красного Долу, де гори повік плакатимуть по своєму легіню, котрий до останнього подиху боровся за долю та волю горян.
Край гуцульський не забуває свого героя. У Сергіях, до якого територіально належить Красний Діл, вже здавна функціонує музей Лук’яна Кобилиці. На кошти горян свого часу, у центрі гірського села зведено також пам’ятник. У Красному Долі не без труднощів громада Сергіїв підтримує порядок на родинному обійсті Кобилиці. Там шумлять столітні дерева, які віки тому садили члени роду красного, і з вершечків яких весну красну провіщує сива зозуля, в криниці на оборі нуртує цілюща вода, а в давньому, як самі гори, садку, духмяніють терпкі плоди яблук та груш. І, споглядаючи та осмислюючи величаве дійство історії, тішиш себе думкою, що ось-ось з небуття вирине легендарна постать знаменитого опришка. І, вгамовуючи спрагу з неблизького путі через гори та доли, він мовить: «Ну, як ви тут, хлопці, без мене? Паничі зобижають? Ось і прийшов розібратися. Слухи недобрі ходять, що вже маржину у вас до овечати забирають. Ой, тяжко розбиратися буду…». Власне, це не фантазія. Так було воістину правдиво, з огляду на те, що горяни во віки віків в особі Лук’яна Кобилиці шанували свою честь та гідність.
Але, на жаль, не скрізь. Днями, якась, прости Господи, недалекоглядна персона від усієї обласної культури в ефірі з нагоди «відкритих дверей» (зрозуміло, до музеїв), не думаючи, що глаголить, в буквальному смислі «ляпнула», що бачте, через сякі-такі матеріальні причини музей Лук’яна Кобилиці із Сергіїв годиться перенести до Чернівців. Уявляєте? Не питаючи згоди та думки нащадків Великого Опришка, взяти і, як експонат, засунути його на задвірки якогось обласного музею, куди навіть в «день відкритих дверей» навідалась жменька люду, а до одного із них, що також в числі головних, взагалі ніхто не прийшов.
Не густо сьогодні на відвідувачів в музеї Лук’яна Кобилиці, його віддаленому родинному обійсті Красному Долі. Час такий. Та за будь-яких обставин ці історичні обереги мусимо зберегти, як неоціненний скарб історії, слід в якій на віки-вічні полишив славний опришок. І побіля столітніх смеречин, де сива зозуля по ранній весні кує, і там, за стрімкими безкидами, де за правду він голівоньку свою положив.
Іван Агатій
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: І я пам’ятаю Лук’яна Кобилицю, але того, що із останніх родичів великого опришка, котрий душу і серце за волю та долю горян положив…
