«І все таки ми перемогли!», або історія про чернівчанина, який не опустив прапор надії!

«І все таки ми перемогли!», або історія про чернівчанина, який не опустив прапор надії!

26.03.2023, 12:57

Нарешті вдома/"Endlich zuhause!". Лише трохи більше двох років знадобилося, щоб дякуючи справді чудовій нагоді книжка «Вернон Кресс: Життя під прикриттям» про колишнього чернівчанина, який народився в австрійському Інсбруку, потрапила на малу батьківщину.

Та й ще до рук людини, яка не тільки особисто була знайома з головним героєм оповіді, але й товаришувала із ним. Спочатку повернувши тоді ще живого Петера Деманта австрійському Інсбруку - місту, в якому  він народився, саме доктор Курт Шарр (на фото) зробив можливим також повернення пам’яті про цього яскравого чернівчанина головному місту Буковини. Але найголовніше - його чудових спогадів про дитинство і юність – цього справжнього освідчення у вічній любові до містечка на прутських пагорбах.     

Два роки, погодьтеся, не такий вже й великий період очікування. Особливо, коли порівнювати його з понад півстолітнім періодом, який знадобився живому герою розповіді, щоб знову потрапити у цивілізований світ. До того ж тепер книжка потрапила у небайдужі руки зі значно меншими життєвими випробуваннями, ніж ті, через які довелося пройти її герою на довгому шляху на стару батьківщину. Ні заслання в найбільші у світі Васюганські сибірські болота, ні майже десятиліття каторги на Колимі, ні навіть понад двох десятків років виснажливої фізичної праці в умовах крайньої Півночі та вічної мерзлоти пережити не довелося.

Врешті, для книжки про героя, головним життєвим кредо якого було: поки живий – сподівайся, усе найкраще попереду, інакше й не могло бути.  Саме ця любов до життя, беззастережна віра в майбутнє, оптимізм, за допомоги якого здолав усі кола пекла, не втрачаючи віри, що найпрекрасніше, головне, цікаве ще попереду, безмежна сила волі, як у кращих героїв улюбленого Джека Лондона, дозволили вижити, не опускати руки в антисвіті, до якого його закинула доля. І нарешті повернутися до цивілізованого світу переможцем. Точнісінько так, як колись, на парах із патріотичного виховання ще у довоєнному Ахені,  учив старий німецький полковник:

«Не опускайте прапору надії! – учили нас. Скільки разів згадував ці слова, коли в житті було зовсім погано, коли здавалося, що все остаточно втрачено, немає виходу – все! Попри те, що з того часу минуло вже 50 років, пригадую слова старого кайзерівського полковника у формі й кірасі: «І все таки ми перемогли!»   

Він і справді переміг! Життя подарувало йому, нехай і з пів столітнім запізненням, зустрічі із однокласниками і друзями дитинства, численні подорожі світом, радість творчої письменницької праці. «Зумів реалізувати більшість дитячих, юнацьких мрій. Дожив до глибокої старості,  зберігши розум і необхідну для подорожей дещицю здоров’я, побачив майже усе, чого тільки бажав. Зробив усе з того, як пояснювала мама, що належало зробити людині: посадив дерево, врятував людину, написав не одну, а сім книжок».       

А найголовніше – підтвердження власної правоти. Правдою було саме його розуміння світу, а не те, яке йому десятиліттями нав’язували у тюремній в’язниці. Вільний світ, де головною цінністю є людське життя, насправді існує.  І це той головний урок, який наснажує і надихає мене, змушує згадувати і рівнятися на героя моєї книги.  Бо це історія про людину, яка не опустила прапор надії!

 

Юрій ЧОРНЕЙ

 


Нам потрібна ваша підтримка –  ПІДТРИМАЙТЕ BUKNEWS???????? благодійним внеском. 

1