Екологія минулого (звідки?) Вітер з островів
Versus«Квазілюдина»
Мені приснився кінь Дарія. Нічого надзвичайного – кінь як кінь. Але я звідкись знав, що це кінь царя Персії.
Я йду вулицею Кирила і Мефодія. Мене бентежить відчуття абсолютної новизни вражень, хоча сюди я приходжу щодня вже тиждень, щоб прогулятися до Художньої галереї. Будинки ніби ті ж самі, так само провулки розбігаються врізнобіч до параклісів-капличок на мініатюрних майданчиках: ось тут, ліворуч, до «Св. Нєдєлі», а тут – до «Св.Св. Костянтина і Єлєни». Попереду на мене чекають руїни Аполлонії Понтіки, які перебули тут тисячоліття, а враження у мене таке, що від учорашнього дня все змінилось, і я присутній у незвіданому сюжеті будівель, неба і моря.
Я ще розумію, що море може щодня являти тобі нову натуру, але щоб такий фокус з тобою витворяли фіксовані будинки, бруківка і руїни – мені не стає уяви. Хоча про море я якось вигадав собі одну фантазію. Настане мить, коли хвилі, водорості, риби у воді та птахи в небі абсолютно точно відтворять вже колись сформований простір. Тоді і зупиниться Час, бо виявивши фундаментальний повтор, він розгубиться і вже не знатиме, куди ж йому рухатись. «Вперед» і «Назад» для нього зникнуть. Отоді всі ми опинимось у кільці часу. І так триватиме доти, поки сюди, у бухти Созополя, не залетить нова чайка. Вона і вкаже Часові його новий вектор, а Всесвіт, який необачно спіткнувся тут біля Старого міста, отямившись, продовжить свій вже новоспечений рух, так нічого і не помітивши.
Я підіймаюсь на верхівку мису: праворуч від мене – Художня галерея, за нею бухта, а просто переді мною – руїни грецького храму. Небо прихиляється до мене, а море формує непевні вихиляси, які ненаситно поглинає горизонт, що проліг за островами Святого Івана і Святого Петра. Раптом усе перевертається шкереберть, і вже не я йду на пагорб, а простір з увсебіч підкрадається до мене, щоб приголомшити ще незвіданим досі враженням, яке виникає і завмирає на межі екстазу. Вітер. Цей подив-відкриття прийде разом із вітром з островів. Єдність усіх стихій підказує мені, що я перебуваю в єдності всіх часів.
Ось звідки вона – щоденна новоявлена натура. Тут мешкають сюжети, пристрасть та очікування усіх часів і народів, які населяли цю райську місцину.
Щодня, завітавши сюди, я переживаю і завжди переживатиму усе нові і нові відчуття і враження, бо минуле зберігає їх тут у фантастичній скрині під назвою Старе місто.
І намарне завзято і суєтно шукати ключі від цієї скрині – її ляда завжди відкрита тому, хто посміхається і дивиться в небо, на море, хто долонею торкається бруківки і чує тупіт табунів коней Дарія, що мчать повз Созополь у бік Родопських гір.
Я спираю себе і випадаю з контексту століть. До чого тут цар Персії, він ніколи тут не був?.. Але ж я виразно бачив його коня!
Минуле має чарівну суть: у ньому нерозривно зібрано все. Ці руїни Аполлонії Понтіки, які стояли тисячоліття, зберігають в цьому просторі усі слова, оповіді, легенди, що промовлялись тут. Вони зберігають навіть найпотаємніші мрії, які плекали мешканці міста. А, отже, тут переповідали легенди і про Дарія.
І ніхто мене не переконає, що вночі, коли з порту підуть останні туристи, на яхті «Санта Марія», нарешті, не починає хазяйнувати до ранку її справжній господар – Христофор.
У небі на базу під Бургасом пролітає гелікоптер. Його гуркіт розполохує сонних чайок і вікову тишу залишків старезного храму. Від переляку чайки аж поприсідали і дивились на бухту такими очима, ніби бачать її вперше: шум гринтокрила позносив усі звичні координати. Згодом усе знову завмирає.
Лише шумить вітер з островів: «Є «скрині», які завжди відкриті, і є двері, які не можна відчиняти…»
Валентин Ткач, Чернівці
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Продовжений на один додатковий вихідний вікенд дозволяє BukNews реалізувати цікавий редакційний проет - опублікувати як цілісну ідею проект Versus «Квазілюдина». Можливо, цей сукупний ефект і виявиться продуктивним і дасть нову якість. Автор проекту Валентин Ткач припускає, що людина формується у відповідях на сім питань: «що можу?»; «що хочу?»; «що маю?»; «звідки?»; «куди?»; «що є світ?»; «хто є я?». Нав’язані відповіді на ці питання призводять до формування «Квазілюдини». Щоб уникнути цієї обставини потрібно визначити свою власну координацію у просторі цих питань. Проект Versus «Квазілюдина», власне, і є пропозицією такої координації. Проект є запрошенням до роздумів, а не вказівкою до дії. Він складається з семи окремих частин (публікацій), які BukNews оприлюднює у такій послідовності:
1. Екологія суспільства (що можу?) «Добро і зло»
2. Екологія бажань (що хочу?) Світанок без ГМО
3. Екологія побуту (що маю?) Копійчана справа
4. Екологія минулого (звідки?) Вітер з островів
5. Екологія майбутнього (куди?) Містерія добрих справ
6. Екологія світу (що є світ?) Порошина
7. Екологія душі (хто є я?) Піст
Versus«Квазілюдина»
