Екологія майбутнього (куди?) Містерія добрих справ

Versus«Квазілюдина»

Учора, нині, завтра – і завжди –

Є Пілат, Волланд, Ієшуа та Майстер.

Час змінює акторів, декорації…

Та сенс один: ми Звідки? і Куди?

Я абсолютно переконаний, що усталеної долі у людини немає, але вона «притягує» свою долю. Цей механізм – своєрідні місточки, якими ти йдеш. І щоразу твої очікування, спонукальні мотиви і праведні або грішні думки вибудовують тобі шлях, яким стелиться до тебе майбутнє.

Часом мені здається, що у своїх емоційних юнацьких оцінках ми занадто багато разів вживали визначення ситуації, як «раздеться и не жить». Тоді це видавалося гарною хохмою, універсальною характеристикою халепи, в яку ми потрапляли. Такий жарт, безумовно, був перебільшенням, але свою роботу він робив – він доправляв нашу долю до визначеної жартома конструкції. Тому тепер, коли мені доводиться аналізувати те, що відбувається, я пригадую наші юнацькі забави: нарешті дійсність насправді обернулась так, як ми її колись легковажно визначали.

Я розповідаю вуйкові приклади життя своїх знайомих: деякі з них, скільки я їх пам’ятаю, лише постійно нарікають на побут. І чудо – складається враження, що всі можливі напасті притулилися до них. Але є інші знайомі, які живуть «легко», не журяться навіть за реальних проблем, якимось невідомим чином долають їх і виходить так, що доля постійно їм усміхається.

Я пояснюю вуйкові Дезю ці свої спостереження, що у слові буденнім є влада таємна. Що потрібно дуже обережно бажати, а ще обережніше щодо цього висловлюватись. Я з захопленням перелічую випадки, коли промовлені необережно слова або завзято сформульовані емоції знаходили своє втілення. Пояснюю, що це може відбуватися не відразу, реалізація висловленого може статись у найнесподіваніших умовах, але те, що відбувається, настільки промовисте, що не залишає жодного сумніву – це те, про що ти говорив, писав або просто те, чого бажав.  Називаючи найвиразніші епізоди свого життя, коли дійсність відтворювала мої думки і слова, я несподівано для себе запитав у Дезийдерія Васильовича: «А як же бути в таких випадках? Не можна ж заборонити собі говорити, думати, діяти?».

Дезийдерій Васильович пильно подивився на мене, ніби оцінюючи мій настрій і стан: чи вартий я того, що він скаже. За мить відповів: «Людина завжди живе минулим, дійсним і майбутнім. В її сьогоднішньому дні є і вчора, і нині, і завтра. Вчора присутнє у вигляді досвіду, нині – у вигляді дії, роботи, а майбутнє присутнє у вигляді мети роботи».

Я напрочуд чітко уявив собі намальовану Дезийдерієм Васильовичем картину, погодився з нею, але не зрозумів, як вона пояснює моє питання. Та вуйко продовжував: «Надзвичайно важливо, щоб обираючи роботу дня, свою діяльність, чоловік не сплутав минуле, дійсне і майбутнє або не забув про щось із них. Бо тоді, коли розривається цей зв'язок, людина робить або хибні дії, або робить їх не так, або ж взагалі неправильно формує мету своєї роботи».

Вуйко Дезьо замовк, а я чекав, бо розумів, що головне на мене ще чекає. За хвилю Дезийдерій Васильович продовжив: «Коли ти кажеш, що «вгадуєш» деякі обставини життя, то це лише означає, що думав ти про них тоді, коли заблукав у минулому. Тоді до тебе часто повертаються прикрощі, які довелося пережити, бо вони напрочуд стійкі у пам’яті. І навпаки, якщо ти захопився майбутніми планами, то може виявитися, що це зашкодить твоїй нинішній роботі. Тоді ти не зможеш дати ради поточним справам, тому що нерозпізнане майбутнє втілиться у розгардіяш справ. Лише коли минуле, нині і майбутнє у тебе будуть на своїх місцях і не будуть розірвані, як це буває зазвичай, на тебе чекає те, до чого ти щиро прагнеш, бо ти розпізнав його. Тоді доля усміхається людині».

Питання у мене виникло миттєво і мені навіть здалося, що я перебив вуйка: «А як же діяти, щоб такий зв'язок не втрачався?»

Дезийдерій Васильович ніби і не помітив, що я перервав його бесіду, прихильно глянув на мене і пояснив: «Щоб твоє вчора, нині і завтра не розбігались, ти укупі їх можеш тримати лише тим, що робиш. А для цього кожен день ти повинен діяти так, ніби робиш це востаннє. Всі свої знання і досвід ти повинен вкласти у роботу, ніби завтрашнього дня вже не буде. Але цього не досить. Мета того, що ти робиш, повинна вибиратись так, ніби жити ти маєш вічно».

Від несподіванки я ошелешено зауважив: «Так такого бути не може!»

Дезийдерій Васильович відверто засміявся, а потім тихо і, як мені здалося, лагідно додав: «Будь-яка добра справа – це і є така робота. Вона тому і добра, що виникла з досвіду минулого, який підказує справжню, а не удавану потребу. А якщо справа дійсно добра, робиться щиро і самовіддано, то вона ніколи в майбутньому не розпадеться, а лише примножиться. Так у тебе вчора, нині і завтра стуляться докупи».

Я повертаюся до Чернівців і аналізую почуте від вуйка Дезя. Ми звертаємось до минулого не по продуктивний досвід, а для того, щоб усунути в ньому помилки, чим продовжуємо їх життя у справах сьогодення і передаємо нащадкам у спадок.

Нехтуючи позитивним досвідом, ми не розпізнаємо справжнього майбутнього, його чеснот і принад. Натомість свою мету формуємо не з погляду вперед, а озиртаючись назад.

Через це наша повсякденна праця, діяльність стає роботою з відтворення у майбутньому помилок минулого, бо нам видається, що ми знаємо, як їх здолати.

Розірвані, відокремлені одне від одного куце минуле і фрагментарне майбутнє формують нашу збочену реальність, роблять фальшивими наші дії, а роботу беззмістовною. Тож усі ми фантазери: тільки той, хто говорить про минуле, є істориком-реконструктором, той, хто опікується майбутнім, – футурологом-фантастом, а той, хто переймається сучасністю, – імітатором.

Немає окремого минулого, є сьогоднішнє минуле. Так само немає окремого майбутнього, є сьогоднішнє майбутнє. Об’єднані разом, вони і складають наше повне сьогоднішнє сьогодні. Немає битви при Фермопілах у 480 році до н. е. Є сьогоднішня битва при Фермопілах у 480 році до н. е. Так само є тільки сьогоднішнє Євро-2012. Наше нині містить у собі все минуле, навіть те, про яке немає згадки і про яке ми не знаємо. Так само в ньому присутнє все, що буде.

Вуйко правий: тільки добра справа перебирає з минулого найкраще і робить це найповніше; тільки добра справа має перспективу у майбутньому і не розпадеться, а примножиться в ньому; тільки добра справа, піклування і любов наповнюють справжнім змістом нашу дійсність, бо чарівним чином об’єднують те, що було, і те, що буде, у те, що є.

Поки я усвідомлюю настанови вуйка Дезя, поки збираю докупи свої думки, у мене виникає і формується рішення. Наступного тижня потрібно буде з’їздити в Чорторию на «зимові гостини до Івана». В селі Миколайчука є незамерзаюче озеро. Там щороку на зимування збирається лебедина зграя. Саме взялися морози, тож ми з Лесею придбаємо якихось кормів і привеземо птаству.  Як-не-як, а лебедям легше буде добути до весни, і їх зв'язок з майбутнім стане міцнішим і певнішим, а Іван десь Там, над минулим, майбутнім і дійсним, нам усміхнеться.

Валентин Ткач, Чернівці

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

Продовжений на один додатковий вихідний вікенд дозволяє BukNews реалізувати цікавий редакційний проет - опублікувати як цілісну ідею проект Versus «Квазілюдина».  Можливо, цей сукупний ефект і виявиться продуктивним і дасть нову якість.  Автор проекту Валентин Ткач припускає, що людина формується у відповідях на сім питань: «що можу?»; «що хочу?»; «що маю?»; «звідки?»; «куди?»; «що є світ?»; «хто є я?». Нав’язані відповіді на ці питання призводять до формування «Квазілюдини». Щоб уникнути цієї обставини потрібно визначити свою власну координацію у просторі цих питань. Проект Versus «Квазілюдина», власне, і є пропозицією такої координації. Проект є запрошенням до роздумів, а не вказівкою до дії. Він складається з семи окремих частин (публікацій), які BukNews оприлюднює у такій послідовності:

 1. Екологія суспільства (що можу?) «Добро і зло»

2. Екологія бажань (що хочу?) Світанок без ГМО

3. Екологія побуту (що маю?) Копійчана справа

4. Екологія минулого (звідки?) Вітер з островів 

5. Екологія майбутнього (куди?) Містерія добрих справ

6. Екологія світу (що є світ?) Порошина

7. Екологія душі (хто є я?) Піст

Versus«Квазілюдина»