Екологія бажань (що хочу?) Світанок без ГМО
Versus«Квазілюдина»
Я прокинувся за гірськими мірками пізно. Вуйка в хаті вже не було, тож довелося снідати самому.
Вийшовши на ґанок, я завмер від несподіваної картини. Мене, ще сонного, приголомшив краєвид, а радше не сам він, а дійство, яке впроваджувалась навколо мене. Зимовий ранок вирував. Щойно сонце піднялось над горами, важке, холодне повітря ночі почало свій рух у долину, яри і рівчаки. Натомість, неначе невпинний ураган, увсюди впроваджувалось світло. Воно було легким, яскравим, голодним і ненаситним. Віддзеркалюючись від снігу, це світло добиралось у всі закутки, воно шматувало і пожирало світанкові тіні та темряву зимової ночі. Лише сичі та сови поховали собі під крила залишки темряви, щоб увечері, коли зайде сонце, златати собі з цих клаптів нову ніч. Я зачаровано спостерігав за цим двобоєм і прислухався, як у мені формується особливе відчуття присутності в усьому. Коло вуйкової хати, в магазині на Перевалі, на Лікті – скрізь у Карпатах зараз різні краєвиди, вони неповторні і унікальні. Але, де б ти не перебував, тебе захоплювало єдине – співучасть у цій феєрії сонця і світла. У такі моменти приходить розуміння, що ти перебуваєш у втіленні великого замислу, і він не відштовхує тебе, а радо бере до гурту. Поодинокі покупці в магазині, діти у Вижниці, вівці у кошарах, миші під поликом і ворона на хвіртці – всі являли собою єдність величного руху нового дня.
Ця картина зачарувала мене та прозвучала і дисонансом, і водночас підтвердженням, учорашньої бесіди з Дезийдерієм Васильовичем. Під вечір наша розмова обернулася таким чином, що я почав розповідати вуйкові про сучасні здобутки генетики. А почалось усе від пачки солі з відміткою «Без ГМО».
Вуйко мав уявлення про генетику, від учених гостей Перевалу чув деталі, тож мені залишалося зосередитись на новинках та їх можливих наслідках. Я розповідав вуйкові про те, що створена картопля, яка не боїться жука, що можна вирощувати бактерії, які будуть перетворювати на паливо всі відходи, відтак вирішується і проблема засмічення, і енергетична проблема. Гарні перспективи у створенні ліків нової якості, відновленні тканин організму людини на заміну ушкодженим.
Але що більше я переповідав вуйкові про досягнення генетиків, то більше помічав, що його це вже мало цікавить. Мені стало зрозуміло, що у Дезийдерія Васильовича вже сформована оцінка. Щоб її почути, я припинив наводити приклади і пожартував: «Уявляєте, вуйку, таке село, де однаковими будуть усі чоловіки та однаковими будуть усі жінки. Як вони будуть розрізняти, де чия дружина?»
Але вуйко Дезьо не підтримав мого іронічного настрою і серйозно зауважив: «У матеріальному світі нічого однакового бути не може, бо він не існує сам по собі, а є лише продуктом світу духовного».
І вуйко Дезьо нагадав мені нашу недавню розмову про лондонських дослідників, коли ми погодились, що кожна частка є витвором поля Духу. Навіть якщо вона подібна до такої ж за складом, є іншою за своєю духовною природою: рівність не означає тотожності.
«Біда не в тому, що все може стати однаковим, біда в тому, що все стане інакшим», – сказав Дезийдерій Васильович незрозумілу мені фразу. Я попросив його пояснити мені її зміст. І він почав, як мені здалося, здалеку: «До нас в гори приїжджає багато поважних учених. Вони цікавляться і побутом, і писанками, і рушниками, і обрядами, і вбранням… Деякі з них так гарно знають справу, що наші люди вже про те й забули. То ж вони вже горянам переповідають звідки взявся той хрестик на вишивці або той півник на рушнику. Так от, вони, вчені, як і ти, часто вживають слово «сакральне». Але у всіх вас є одна вада: сакральне ви пов’язуєте з минулим».
Вуйко зупинився, а я чекав. Аж ось він мовив: «А що, коли воно, те сакральне, – у майбутньому! Минуле не тримає в собі сакральне, воно лише допомагає розпізнати сакральне в майбутньому. Але, знову ж, це як на минуле дивитись».
Дезийдерій Васильович помітив, що я його не розумію, тому уточнив: «Майбутнє – це не те, що настане, а те, до чого потрібно прагнути».
Я ошелешено дивився на вуйка Дезя і починав розуміти, що висновок, навколо якого останнім часом крутилася моя думка, нарешті, набув свого довершеного вигляду: «Народ, який від минулого очікує більше, ніж від майбутнього, сакрально помер».
І поки я усвідомлював нове вуйкове одкровення, він продовжив: «Просто, в давнину люди були ближчими до свого майбутнього, ніж зараз. Вони вже давно збились на манівці. Те, до чого люди прагнуть, дуже далеке від майбутнього, яке би мало бути. Та замість шукати правдивої дороги, більшість починає підлаштовувати своє майбутнє, те, до чого варто прагнути, під ці манівці. Своїми забавами з генами ви не просто забезпечуєте наше сьогодення, ви змінюєте справжнє, вартісне майбутнє на удаване, штучне і пусте. А це робити небезпечно, бо наш світ ми не успадкували у минулого, а позичили у майбутнього».
Помітивши мій розпач, через хвилю вуйко додав: «Може в цьому і не буде чогось трагічного, і вчені не переступлять фатальної межі. Хотілося би сподіватися… Але можна сказати напевно і вже зараз те, що це майбутнє буде яким завгодно, але не людським».
Зараз, пригадуючи вчорашню бесіду, я намагаюсь уявити собі це «майбутнє». Навряд чи в ньому відбудуться якісь фундаментальні матеріальні зміни. Але тоді на ґанку вуйкової хати я вже не буду пити чай з духмяних карпатських трав. Швидше за все, я жуватиму якусь пігулку і рахуватиму скільки калорій витратив на те, щоб відчинити вікно. Особливо мене тішитиме в калькуляторі опція, яка дасть змогу врахувати при цьому мою висоту перебування над рівнем моря, координати, швидкість вітру, вологість і тиск. А те, що за вікном, залишатиметься для мене непомітним і не вартим уваги.
Вуйко має рацію, щось та буде. Але навряд чи це буде «майбутнє людини».
У цей момент мені на коліна скочив кіт вуйка Дезя. Рука смикнулась, і ще гарячий чай хлюпнув та обпік мене. Я зрозумів це як знак, що занісся вже в дуже далекий асоціативний ряд. Тому на кота не нагнівався, а навпаки, вдячно попестив вільною рукою.
Я знову втішався від ранкового краєвиду і жартома спитав у кота: «Ну що, котяро, ти хотів би жити у «пластмасовому» світі, пити «пластмасове» молоко, ловити «пластмасових» мишей і полювати на «пластмасових» горобців?»
На мою спробу перекласти на нього свої «гмо-заморочки» кіт лише потягнувся, повернувся на інший бік, муркнув і заплющив очі. І мені здалося, що я зрозумів його мудрість: «Масти цим собі голову сам, а я ціную те, що маю».
З вуйком ми розпрощалися біля магазину, і я пішов у долину. Уся дорога до Чернівців несподівано для мене склалась у полеміку з котом. Що більше я шукав йому заперечень, то глибше поринав у історію: от якби тоді – не так, от якби тоді – інакше. Я уявляв собі, що було б, якби люди не придумали колесо, не вигадали гроші, якби… І майже перед містом, я капітулював: «Якби ж то твоя мудрість, муркотику, та й Адамові з Євою».
Власне, все залишиться: і Перевал, і магазин, і вівці в кошарі, і миші під поликом, і ворона на хвіртці. Сонце і світло ганятимуть темряву, а сніг тріщатиме від нічних морозів. Вони просто обійдуться без нас.
І я згадую слова Мартіна Хайдеггера: «Людство може ще врятувати лише Бог». Але, це, передусім, залежить від самих людей: вони повинні жити і творити у вірі та настановах, що Він є!
Можливо, тоді люди зможуть повернути собі своє майбутнє і наблизяться до сакрального.
Валентин Ткач, Чернівці
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Продовжений на один додатковий вихідний вікенд дозволяє BukNews реалізувати цікавий редакційний проет - опублікувати як цілісну ідею проект Versus «Квазілюдина». Можливо, цей сукупний ефект і виявиться продуктивним і дасть нову якість. Автор проекту Валентин Ткач припускає, що людина формується у відповідях на сім питань: «що можу?»; «що хочу?»; «що маю?»; «звідки?»; «куди?»; «що є світ?»; «хто є я?». Нав’язані відповіді на ці питання призводять до формування «Квазілюдини». Щоб уникнути цієї обставини потрібно визначити свою власну координацію у просторі цих питань. Проект Versus «Квазілюдина», власне, і є пропозицією такої координації. Проект є запрошенням до роздумів, а не вказівкою до дії. Він складається з семи окремих частин (публікацій), які BukNews оприлюднює у такій послідовності:
1. Екологія суспільства (що можу?) «Добро і зло»
2. Екологія бажань (що хочу?) Світанок без ГМО
3. Екологія побуту (що маю?) Копійчана справа
4. Екологія минулого (звідки?) Вітер з островів
5. Екологія майбутнього (куди?) Містерія добрих справ
6. Екологія світу (що є світ?) Порошина
7. Екологія душі (хто є я?) Піст
Versus«Квазілюдина»
