Чернівці - завулок з можливістю наскрізного проїзду, або декілька слів про молдовський коридор, тернопільського повзуна та транспортне сполучення тисячолітнього Хотина

Останнім часом кількість туристів у старих добрих Чернівцях починає зростати. Повільно, але вірно. Існують різноманітні культурні програми, що мають на меті привернути увагу до міста внутрішніх та міжнародних туристів. І якщо для збільшення частоти відвідування міста останніми необхідно революційно змінити міську інфраструктуру, а не обмежуватися  виконанням порад у стилі «Аліси в Країні Чудес» з перефарбовуванням листя на деревах в зелений колір, троянд на газонах у червоний, а асфальту у чорний, то для того щоб привернути увагу внутрішнього туриста достатньо зробити дуже мало. Дійсно мало… 

Одну із головних першопричин того, що український турист неохоче відвідує перлину Буковини криється в її фактичній відірваності від решти України. Місто яке знаходиться на півдорозі між Бухарестом та Києвом, Балтикою та Балканами в теорії мало бути пульсуючим нервом транспортної системи України, виконуючи роль, яку Чернівці відігравали за Румунії у 1920 та особливо у 1930 роки.  Однак, через просте небажання змінювати нинішній стан справ та виходити з зони комфорту, це не стається. Парадоксально, але за останні десятиліття дорога на Чернівці перетворилася, по суті, на cul de sac.

За радянських часів дорога з Чернівців до Києва автомобілем займала години  чотири… інколи п’ять, або шість – не більше. До Києва можна було добратися як київським, так і московським потягом. А ще були такі напрямки як Варшава – Бухарест, Москва – Варна, Москва – Софія.  Аеропорт дозволяв пряме сполучення не тільки з навколишніми містами типу Кам’янця-Подільського та Нової Ушиці зі столицями багатьох республік… Автовокзал теж був достатньо жвавим. 

Коли ж «імперія зла» пережила «період напіврозпаду», а колишні адміністративні кордони стали державними, виявилося, що частина найкоротшого шляху від Чернівців до Києва залишилася у Молдові, яка розмістила на вході і на виході з нього свої прикордонні пости. Відтак рейс Чернівці – Київ став по суті міжнародним, що призвело до підвищення цін. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ДУНАЙСЬКА ВІДМИЧКА ДЛЯ ВІЦЕ-ПРЕМ'ЄРА: залізниця в обхід Молдови мала з'явитися ще минулого року

Народ збурився, і мудре обласне керівництво відправило потяг Чернівці-Київ іншим шляхом – тернопільським. Ціни дещо знизились. Однак з’явилася інша проблема – тернопільська колія не була розрахована на високу швидкість, тож і доводилося потягові йти до Тернополя на черепашачій тязі – не одну черепаху заганяв він за рейс… Чесно кажучи, всім цим героїчним плазунам треба давати героя, а не пащекувати!  Жаль тваринок – червонокнижних суходільних черепашок!     

Пройшло майже десять років, і між дешевим, але черепашачим тернопільським шляхом та дещо коротшим, але дорожчим «молдовським» шляхом державна та місцева влада вибрала другий, маючи набагато кращий варіант у запасі (я опишу його нижче). Окрім цього, вона з якоїсь радості скасувала декілька популярних рейсів – на Львів, на Ужгород… була спроба скасувати і ковельський рейс, однак, на щастя, не вийшло. По суті, в нас залишилося тільки три рейси – на Київ (один на день – явно недостатньо і задорого), на Львів та на Одесу – транспортний завулок, хоч і з можливістю наскрізного проходу. До крайнощів через такі дії з боку міністерства вдалася навіть мама екс-міністра інфраструктури. Попросила додаткового потяга Чернівці – Київ… Так, я її прекрасно розумію!  

Бо свого часу я часто їздив на наукові конференції Україною – Донецьк, Луганськ, Дніпро, Запоріжжя, Харків… Конференції зазвичай тривали декілька днів, однак саме відрядження  оформлювати потрібно було на цілий тиждень – адже дорога туди і назад разом займала більше часу, ніж сама конференція. Пізніше, однак, я дізнався, що можна було доїхати до Хмельницького і пересісти на маршрутку до Чернівців. І все ж… варіант достатньо складний та не завжди реалізується… Зараз-то на допомогу прийде «БлаБлаКар», а от тоді його ще не було… Потрібно було попутку ловити просто на дорозі. 

Ось чому, в тім числі, український турист не поспішає до Чернівців – міста, яке має достатньо принад для того, щоб його здивувати. До речі, до тисячолітнього Хотина – теж. 

Вирішення проблеми – що називається, на поверхні. Потрібно побудувати залізницю, сполучивши Новоселицю, Хотин та Кам’янець-Подільський, а існуючі ділянки - електрифікувати. Потік туристів до Чернівців та Хотина одразу зросте, так само як і окупність новозбудованої ділянки. Скоротиться і час руху потяга Чернівці – Київ, а його швидкість зросте. Можна буде запускати потяг Інтерсіті. А ще давненько анонсований потяг сполученням Київ – Стамбул, що покращує сполучення України не тільки з Туреччиною, а й з двома країнами ЄС…Видно, що «вузол» зав’язано штучно, і потрібна лиш сила волі, щоби його розв‘язати.     

До речі, у старій добрій Європі відстань між Чернівцями та Києвом потяг проходить за декілька годин – звичайний променад. У нас 450 – 500 кілометрів туди-назад – це подорож Васко да Ґами. Ну а якщо Київ – лише проміжна зупинка на Схід України, то подорожуючий повторює подвиг Фернана Маґеллана… або Френсіса Дрейка. І це ще в найкращому випадку... Буває і дрейф Нансена або Амундсена!

Звичайно, поки збудують колію через Хотин, пройде певний час. Однак… не потрібно опускати руки і, одним-єдиним обрисом пера, всього-на-всього призначити додатковий щоденний потяг Київ – Львів – Чернівці на постійній основі, а не лишень на великі свята (і то не завжди). Слава Богу, рахівський потяг віднедавна теж їде через Чернівці! 

Є народна мудрість – «раніше почнеш, раніше закінчиш». В ідеалі, за роки півтора-два колію можна збудувати, причому вже осучаснену. Її буде сполучено із залізницями країн ЄС та НАТО, що автоматично покінчить із чернівецьким транспортним завулком, перетворивши його на важливий вузол, яким він і був протягом тривалого часу...

 Що ж до матусі, то вона радо чекатиме свого синочка додому, куди він добереться за декілька годин потягом. Зварити йому кашки та застелити постіль після тривалої роботи та довгої дороги вона встигне. Коли синок приїде, вона погладить його по голівці та навіть заспіває йому колискову – заслужив-бо! Для цього потрібно одне – просто скористатися досвідом і прислухатися до порад.  

Влад Горенюк