"Андрухович зробив на культурному фронті більше, ніж усі ми разом узяті, більше, ніж інститут Книги за свою історію", - Таня Малярчук (думка)

 

Я особисто не могла і не можу дискутувати з росіянами. Мені це складно фізично. Не маю що їм сказати і проти них теж нічого не маю, проти них конкретно. Більшість цих діячів теж чимсь ризикують, напевно, підтирають свої російські сторінки у Вікіпедії, щоб на батьківщині не дізналися про їхні антирежимні висловлювання. А деякі не підтирають.

 

А мені би хотілося, щоб вони помовчали. Або щоб хтось сказав, як у 1988-му Довлатов: у наш словник, у нашу свідомість треба включити слово „каяття“. Але не включили ні тоді, ні зараз.

 

Я би хотіла, щоб хтось з них сказав: правильно, закенселіть нас до чортової матері, just do it! Але ніхто так не каже, принаймні я не чула.

 

А проте: я брала участь у заходах, де російські дисиденти теж були, тому що вирішила, що у тому контексті моя присутність буде більш корисна ніж відмова, про яку ніхто ніколи не дізнається. У межах одного фестивалю таке теж траплялося. Іноді я дізнавалася про російських учасників в останню хвилину, бо неможливо все проконтролювати — і що? Краще було гримнути дверима?

 

На культурному фронті теж бувають поразки. Можна прийняти дурне рішення і виступити, або навпаки відмовитися з гордо піднятою головою, а потім про це пошкодувати. Можна в емоційному шалі сказонути якусь дурницю, яку хтось підхопить і оберне проти тебе. Нас мало, а вороги (чи просто невігласи) ніде не сплять. Вони добре навчилася використовувати кожну нашу слабкість.

 

Одна з них — якась інфернальна віра у повну зраду. І байдуже, що окремо взята людина вже зробила для української культури — якщо всі кидають каміння, то і я не полінуюся.

 

Якщо письменник Юрій Андрухович, який завжди дуже відповідально ставиться до своїх виступів, погодився на зустріч зі швейцарським громадянином і вічним російським дисидентом Міхаїлом Шишкіним (який ні, не є ідеальним), значить він мав на те свої міркування. Андрухович добре розуміє і відчуває зовнішній контекст, у нього величезний досвід. Звинувачувати його у держзраді чи бажанні збагатитися на одному виступі смішно.

 

Навіщо інститут Книги закинув цю провокацію, саме у такій формі — для мене загадка і дуже неприємний сюрприз. Із Шишкіним виступали й інші українські автори, важливі культурні дипломати. Невже усіх лінчуватимемо?

 

Практику побиття своїх (Кіяновська? Херсонський? Серйозно?) потрібно нарешті припинити і прийняти нашу спільну різність. Не можна допустити, щоб таке потужне генерування нового українського наративу, свідками якого ми стаємо, закінчилося колективним складанням дощок ганьби. Не маємо права здрібніти. (вибачте мені цей пафос)

 

Нагадаю, що, починаючи з 2004 року, Андрухович зробив на культурному фронті, принаймні німецькомовному, який я можу проаналізувати, більше, ніж усі ми разом узяті, більше, ніж інститут Книги за свою історію. Не злічити його інтерв?ю, виступів, спічів і есеїв, у яких були гостро проговорені важливі на той час для української культурної дипломатії теми. Його роль у становленні новітньої української літератури з Перверзіями, Рекреаціями, Дезорієнтаціями і віршами для Мертвого Півня вже неможливо викреслити чи закенселити, ну неможливо.

 

І він теж не ідеальний. Я часто не згідна з його думкою. Це нормально. Але дискутувати про Андруховича і Донбас 2010 року на тлі війни 2022-го, по-моєму, взагалі некоректно. То були інші часи, я їх добре пам?ятаю, і якщо є внутрішня українська потреба вияснювати стосунки, хто, коли і де сепарував, іншував і приводив Яника до влади, то це робиться трохи не так і напевне не зараз. Невже всі забули, якими маргіналами у своїй країні ми тоді були? Як безрадісно все виглядало?

 

Щось я не пригадую подібної хвилі обурення на останні заяви української спілки письменників. Мало кого здивувало, що ця сталінська інституція ламання своїх взагалі ще існує. А шкода. Отут я би сама пішла за шутром, щоб на всіх стало.

 

Таня Малярчук

 

 Нагадаємо, 8 вересня у мережі з?явилось повідомлення, що український письменник Юрій Андрухович візьме участь у публічній дискусії про війну в Україні з росіянином Михайлом Шишкіним у межах норвезького фестивалю Bjørnsonfestivalen. Про це спочатку повідомили на сайті фестивалю, а пізніше новина з?явилась на Facebook-сторінці Українського інституту книги. Українці у соціальних мережах відреагували на цю подію бурхливо. Як саме, розбиралося Суспільне Культура.

Що сталося?

Розмова Андруховича та Шишкіна відбулася в норвезькому місті Молде під час літературного фестивалю. Як зазначають на сайті, тема розмови була присвячена війні в Україні та її передумовам. Модерував зустріч польський письменник та журналіст Вітольд Шабловський.

"І Юрій Андрухович, і Михайло Шишкін є одними із найбільш визнаних авторів у своїх країнах. Обидва різко критикують Путіна, Шишкін залишив батьківщину понад двадцять років тому і продовжує свою опозицію режиму у Москві зі Швейцарії", – розповідають організатори.

Сам Шабловський у своєму Facebook зазначив: "В Україні вибухнула буря через наші дебати у норвезькому Молді. Все через зустріч Андруховича з російським письменником Михайлом Шишкіним. Багато людей вважає, що з письменниками з Росії не потрібно розмовляти. Водночас Михайло Шишкін говорив, що просить вибачення в українців за те, що Путін робить від імені Росії. І що просить вибачення, бо, дії Росії настільки страшні, що тут ніякі вибачення не будуть працювати. Андрухович говорив про те, що народжується нова Україна. І що з кожним днем перемога стає все ближчою. Обидва погодились, що війна – це кінець режиму Путіна".

 

Реакція

Письменник Богдан-Олег Горобчук опублікував скріншот із недавнього інтерв’ю Шишкіна: "Я роблю, що можу. Я можу тільки говорити та писати. У мене тепер місія: довести людству, що росіянин – це не вбився. Що російська мова – це не мова вбивць".

"Коротше, все як завжди – русскай культура нєвінавата, вінават Путін. Звісно, це висновок лише з 2-х фрагментів, може, ви знаєте більше і напишете про це в коментарях, був би вдячний. А чого ви очікували?" – зазначив у дописі письменник.

"Блін, це так нівелює зусилля людей, які постійно говорять закордонцям – не зводьте нас з росіянами, це тригер так робити. А потім якийсь митець виступає з росіянами і на решту дивляться як на упереджених дурачків, які самі собі проблеми вигадують", – додала у коментарях до посту поетка Вікторія Фещук.

"Не може бути такого, що Україна просить накладати санкції на Росію, виводити бізнес з Росії, кенселити російську культуру, а письменник з України сідає за стіл з російським носієм культури гвалтівників і мародерів. Ця культура втратила право на перебування в цивілізованому товаристві. Своєю участю Андрухович робить шкоду культурній дипломатії", – додав письменник Андрій Тужиков.

"Ситуація з Андруховичем обурлива до сліз. Поки україністи й просто українці закордоном намагаються донести європейцями, чому славістика – не дорівнює русистиці, і виборюють по пів міліметра простору без російської культури, знаний письменник не гребує сідати за один стіл із руснею", – зробила допис у Twitter літературознавиця Тетяна Калитенко.

Але...

Водночас багато коментаторів зазначають, що Шишкін з 1995 року проживає у Швейцарії. У 2013 році він відмовився представляти Росію на міжнародному книжковому ярмарку США "BookExpo America 2013" з політичних міркувань. Письменник також критикував незаконну анексію Криму Росією у своїх есе, опублікованих у європейських газетах. У 2022 Михайло Шишкін зазначив, що бездіяльність європейських політиків після захоплення Криму зробила можливим широкомасштабне вторгнення Росії в Україну.

Користувачі мережі лишили під різними постами і такі повідомлення:

• "А в чому проблема? Шишкін наче з дуже правильними наративами виходить у західній пресі. Чи я щось пропустила?"
• "Шишкін покинув Росію ще у 90-х роках. Усюди у Швейцарії він говорить і пише про те, що росія мусить розпастися, що росіяни винні в тому, що відбувається... Якраз його кенселити не варто..."
• "Не поспішайте з оцінками. Все залежить від змісту і меседжів. Якщо правда, що росіянин засудив Крим, виїхав з РФ і критикує Москву – то все має бути на нашу користь".
• "Ставлюся нормально. Шишкін давно живе не в Росії, не підтримує війну. Цікаво послухати розумних людей"

Подібний коментар лишив під одним із постів і письменник Юрій Винничук: "А Шишкін дуже позитивний. Називає себе емігрантом і в РФ не буває"

А у відповідь на зауваження Любові Якимчук: "Шишкін "Взятіє Ізмаіла" написав – там доволі однозначний відсил до Суворова і вєлікодєржавія і того, чий Крим. Достоєвського захищає в нових колонках", відповів, що "Але він осудив приєднання Криму. А роман писаний про той час і відповідно тогочасна історія дотримана. Він себе від Росії відрізав. Чи ви думаєте що Андрухович менший патріот, ніж ви?"

"І ще раз: я не за зустрічі з росіянами, а проти самообману і постійного спрощення всіх тем на світі до чорно-білого сприйняття. у світі ніхто так не мислить і не буде. Я маю десятки знайомих, які з цим стикаються у західних університетах. Ніхто не буде там кенселити будь-яку людину російського походження за саме лише походження чи мову творчості. І ми, які на цьому наполягаємо, вже програли в цій ситуації, це з нами перервуть стосунки, а не з умовним Шишкіним. Тому я за те, щоб думати, як достукатися до інтелектуальних аудиторій. От і все", – залишив коментар Вахтанг Кіпіані.

Bjørnson Festival – це міжнародний літературний фестиваль, який проводиться щорічно протягом серпня/вересня в Молде та Нессеті, Норвегія. Подія названа на честь лауреата Нобелівської премії з літератури Бьорнстєрне Бьорнсона, який виріс у цьому районі.