Зібрання творів класика в одному флаконі або Куди подівся Чехов?

Дуже не люблю залишати щось недодумане і залишатися невдоволеною. Отже, попри те, що «Золоті оплески Буковини» вже тиждень як закінчилися, повертаюсь до останнього дня фестивалю. Хочу поміркувати разом з глядачами вистави і читачами сайту Buknews.com.ua над виставою Київського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка «Жона є жона».

На виставу франківців очікувала, наперед смакуючи зустріч з улюбленим колективом і дорогим серцю Чеховим. Не лякало навіть те, що водевілю «Жона є жона» серед творів Чехова немає. Обидві дії вистави просиділа у важкому нерозумінні. Спочатку хотілося швидше дізнатися, коли почнеться комедія, а далі гарячково стежила: де ж, власне, Чехов? Ні, я готова була сприйняти навіть некомедійну виставу, але ця вийшла відверто нудною. Як наполягає класик, «усі жанри хороші, окрім нудних». Більше того, я бачила, що навіть виконавець головної ролі народний артист України Богдан Бенюк нудьгував так само. А це ж актор, якого публіка зустрічає сміхом, коли він ще нічого не встиг вимовити, щойно вийшов на сцену!

Чернівці вам не Нью-Йорк

Вислів «Жена есть жена…» натомість зустрічається в листах Чехова після його одруження з О. Л. Кніппер. Шанувальники Чехова добре знають, яке «сімейне щастя» влаштувала йому Ольга Леонардівна. Друзі Чехова, дізнавшись про одруження письменника, скрушно говорили: «Гірше, як Сахалін…».

Автор інсценування (радше, це сценарій, у якому використані певні мотиви з творчості Чехова) – і водночас режисер-постановник Валентин Козьменко-Делінде в одному з інтерв’ю зізнався, що усе це готувалося для постановки в Нью-Йорку, але потім щось не склалося, то ж не марнувати власну працю? Ну, з Нью-Йорком сперечатися важко, там і чотиритомну толстовську «Війну й мир» встигають викласти в такому собі театральному дайджесті. Але навіщо це було робити в Україні, де цілком достатньо глядачів, здатних розуміти Чехова так би мовити «в чистому вигляді»?

Одразу спростовую можливі закиди в тому, що не здатна сприйняти концептуальний спектакль. Саме з концепцією було все нормально. Чехова не було.

Водевіль чи Гоп зі смиком?

Опис вистави на київських культурних сайтах повідомляє: «За ранніми оповіданнями Чехова». Себто глядачеві свідомо пропонують певний колаж з різних творів Чехова. У програмці ж зазначено «простенько і зі смаком»: Антон Чехов. «Жона є жона…».

Оскільки я все ж таки непогано знаю чеховські тексти, то встигла дорахувати до оповідань принаймні дві «повнометражні» п’єси: «Вишневий сад» і «Три сестри». «Встигла» – це саме те слово, яке підходить до темпу зміни вражень. Деякі твори представлені просто однією цитатою, іншим пощастило більше: запозичені кілька сцен. Загалом у виставі зроблена спроба анатомувати подружні стосунки, як це бачив Чехов, з намаганням зробити це смішно. Але авторський запал сценариста-режисера зіграв із ним злий жарт: довільний вибір ( точніше, насмикування) епізодів, довільне їхнє перетасування, навіть за моментального перевтілення акторів, фраза за фразою просто витискали справжнього Чехова на користь його двійнику в режисерському баченні.

«Вельмиповажний шкаф» і «Три сестри»-близнючки

На сцені скелети старовинних меблів – вони і шафи, й двері, й спальні місця, і схованки для персонажів. Мабуть, не сподіваючись на те, що глядач здатен опанувати таку концептуальну багатофункціональність без підказки, в уста головного героя вкладають частину відомого монолога Гаєва з «Вишневого саду». Трьох сестер чомусь усіх водночас зробили спершу гімназистками, потім випускницями… Офіцери чомусь усі розстібнуті, але це, мабуть, тому, що водевіль. Танцювали, утім, пречудово.

В розпалі цієї вакханалії отримала СМС-ку від приятельки, доцента-філолога: «Бідний Чехов!..». Сказати по правді, це дуже надихнуло мене на те, щоби додивитися до кінця: відчула себе не самотньою на цьому святі театру.

Актори та журі

Дует Богдан Бенюк-Поліна Лазова, двоє народних артистів, грали, як завжди, блискуче.

Дуже старалася молода франківська генерація. Блискуча Анжеліка Савченко (покоївка-хористка тощо) окрім драматичної гри вправно ходить на пуантах і навіть наважується сісти на шпагат. Музика, співи й танці, аеробіка і просто фізичні вправи, усі демонстративні можливості жіночої й чоловічої білизни, – все в ажурі. Наймолодший Ступка прикрасив би дійство, навіть не вміючи грати, а він таки дозволяє сподіватися, що будуть з нього люди… Чотири головні герої проходять через усі сюжети. Покоївка й лакей також мешкають в оселі подружжя і вплітаються в усі перипетії їхніх взаємин.

Значно оживилося дійство наприкінці вистави, коли майже раптом згадали, що це ж має бути комедія. І навіть п. Бенюк устиг продемонструвати фізичні можливості, прокрутивши акробатичне «сонечко». Даруйте мені, коли вже згадувати Станіславського й Немировича-Данченка, то ця вистава взагалі нагадує знаменитий мхатівський «капусник». Таке веселе й неамбітне дійство цілком має право на існування, але воно ж не може претендувати на високе мистецтво, та ще й на театральному фестивалі!

Це ж недарма журі не знайшло для цієї вистави нічого соліднішого за відзнаку «за кращий акторський ансамбль». Це ж не можна не відзначити франківців, образяться. Не сперечатимусь, ансамбль був.

І ще раз про чернівецького глядача

Звичайно, кожний приходить до театру за своїм. Але не уявляю ситуації, коли за квитками на столичну виставу ганялися б ті, хто не любить театру. Та в калейдоскопі вражень глядачеві не давали часу на те, щоб сприйняти, піднятися за Чеховим. Комп’ютер при такому навантаженні й зміні завдань просто «завис» би. Не хочеться вірити, що це було саме те, що сьогодні потрібне публіці. Але глядачі намагалися встигнути оплесками відзначити найбільш вдалі моменти.

Укотре стверджую: чернівецький глядач – унікальний. На жаль, це була єдина на цьому фестивалі вистава, з якої частина глядачів пішла в антракті! Але ті, хто досидів до кінця, усе простили і режисерові, і акторам, були і оплески, і вітання стоячи. Все як завжди. Не було тільки Чехова.

Лариса ХОМИЧ для buknews

 Фото Віталії Козменко