«Здіймає вражено чоло з осоки Прут…» Поява університету у Чернівцях справила у старій Європі ефект бомби, яка вибухнула

«Здіймає вражено чоло з осоки Прут…»  Поява університету у Чернівцях 146 років тому справила у старій Європі ефект бомби, яка вибухнула. За якихось сто років до цієї події навіть освічені її мешканці сприймали усе, що знаходилося східніше від Відня, не інакше як дику місцевість, заселену «найдикішими народами». Таку собі проміжну територію між цивілізованим світом і варварством.

Західні інтелектуали, у першу чергу французькі просвітителі,  сприймали так не лише напівазійську Росію. Аналогічним було ставлення до країн Центральної Європи - таких престижних в очах нинішніх громадян України. Зокрема, Речі Посполитої (нинішньої Польщі), Богемії (Чехії), Угорщини… Про підтурецькі Молдову, Волощину, Семигороддя годі й казати. Записки мандрівників і дипломатів зображали ці землі як край, де у вічному бруді, часто разом зі свиньми, живуть темні бідняки, нездатні зробити нічого путнього, поки їх не відлупцюють.

Великий Моцарт вирушаючи з Відня усього лише до Праги не придумав нічого кращого, як вигадати собі прізвисько «Пункітітіті», щоб підписувати ним свої листи. Генію уявлялося, що в дикій місцевості за межами цивілізованого світу, до якого він везе своє «Весілля Фігаро», його європейське ім’я звучить не надто переконливо. Вольтер давав не менше 500 років полякам, перш  ніж вони навчаться виробляти севрську порцеляну. Для батька сучасної політекономії Адама Сміта рівень розвитку «татарів України» є крайньою межею економічної відсталості, яку він визначив у «Багатстві народів».

Аж раптом у цій глушині відкривають справжній європейський університет. Важко було не здивуватися. Процитований на початку рядок вірша, появу якого надихнуло саме відкриття університету,  належить  перу відомого німецького романіста Йозефа Віктора фон Шеффеля. Нині у це майже неможливо повірити, але були часи, коли його твори належали до обов’язкової програми шкільного курсу німецької літератури, яку вивчали всі без винятку чернівецькі гімназисти.

«Шеффель написав нудотний роман «Еккехард» про рицарів раннього середньовіччя, яким мучили кілька поколінь гімназистів, - згадував один з них Петер Демант. -  Тоді я його не подужав. Вислухав зміст від сусіда по парті Отто Коллера і склав докладний конспект. Потім написав гарний твір, який усі у мене списали. І доктор Ланґ, який навряд чи підозрював механізм цього обману, був задоволений».

Окрім роману, Шеффель написав чимало пісень, які виконували студенти більшості європейських університетів. У студентські роки, разом із друзями, Демант не раз співав його веселі пісні, у тому числі про бідного іхтіозавра.

«В Ахені ми нишком пиячили за студентськими правилами «комерсу» (звід корпоративної поведінки), били «шпеєром» (спеціальна фехтувальна рапіра) об стіл,  кричали «екс» («до дна!») тощо, - згадував Демант власні студентські роки. - Цілий жаргон, витоки якого слід шукати в епохах, коли в університетах безроздільно панувала латина. Усе це під керівництвом нашого декана, доктора Зустмана – спортивного, дуже привабливого чолов’яги. «Оце справжній наці», – нахвалювали його хлопці. А ще ми співали – багато і голосно. Співати гарно – це вже, хто як може, головне голосно, вчив нас доктор Зустман.

Донині пам’ятаю багато тих пісень: деякі доволі дотепні, особливо ті, які написав Йозеф Віктор Шеффель – очевидно, колись дуже веселий студент. Наприклад,  «Жалобну пісню іхтіозавра» (про занепад моралі в юрський період), або пісню-хвалу хіміку Лібіху (винахіднику м’ясних супових кубиків), який складав також таблиці калорійності їжі».

Це був саме той німецький письменник Йозеф Віктор фон Шеффель, який після відкриття в Чернівцях університету, «з деяким здивуванням і не без сумніву співав: «Здіймає вражено чоло з осоки Прут…», –  принагідно уточняв  Ґеорґ Дроздовський.

«За кілька миль від «кордону Європи» австрійці вибудували зразковий форпост, позаяк реклама необхідна також і державі… На дальніх кордонах Австро-Угорщина була не проти створити собі репутацію прогресивної (бодай у порівнянні з Туреччиною) держави», – пояснить пізніше феномен Чернівців автор «Першого життя». «Росія і Балкани (Румунія, Греція, Болгарія) належали до Європи  лише як географічні назви», тож закінчувалася і починалася вона саме в Чернівцях, де імперія «не дозволяла собі принизитись дерев’яною забудовою».

Очевидно, що університет був потрібен з метою подальшого цивілізування місцевих мешканців, долучення їх до високої німецької культури, покликаної об'єднати розрізнені народи старої монархії. 

Юрій ЧОРНЕЙ

На фото: Вітальна грамота австрійського цісаря Франца Йосифа І з нагоди відкриття Чернівецького університету. 31 вересня 1875 р. Фото 1. (ДАЧО).