Зацвіло і усміхнулися шафрани...

Ця квітка ранньої весни, котра одразу, ще до Явдохи синьо-синьо встеляє підгір’я та лісостепову місцевість краю. Всюди по-різному, але завжди з особливою любов’ю та шанобою називають цю привабливу квітку. Мені подобається, зокрема, як її вдало, якщо не більше, іменують в горах та на підгір’ї. «Та це ж наші морозянки.. Чому – самі здогадайтеся, – розмірковують горяни. – У нас шафрани, що цвітуть двічі на рік, найбільш привабливі пізньої осені, коли отави устеляють перші морози. Тому й морозянки – і не інакше».

В горах, що на Вижниччині, під час традиційного освячення каплиці на честь убієнних у всіх війнах якось звернув увагу на це диво природи одного з архієреїв, котрий уперше побував тут. «І на моєму півдні, звідки я родом, див у царстві квітів не перелічити. Але на те й шафрани, що з-поміж усього природнього світу вони кращі з кращих».

А на добре прогрітих ґрунях Путильщини, зокрема в районі сіл Підзахаричі, Міжброди та Харови спалахнули перші острівці дикої примули жовтої.

Вл. інф.