Загула в медунці бджілка…

Та так дружно і серцю мило, що навіть і сам собі не віриш, що весна по вчорашніх холодах справді повернула на велике тепло, котре буквально на очах змушує усе суще творити нитку життя у красі оновленого довкілля.

Спостерігаю, як у буйноквітті весняних медунок, що цвітуть і синьо-синьо, а ще десь і синьо-малиново, вже залетіла працьовита бджілка, а за нею іще друга, третя… Хтозна, як вони почули та дізналися, що саме на цих ранньо-весняних первоцвітах можна добути перший трунок. Та ця комаха дізнається справді безпомилково. І навіть за цілі кілометри.

Ще мить, друга і один за одним у пошуках медку сюди на рясну ділянку медунок внаджуються також і всюдисущі джмелі. Всім дістанеться найцілющого трунку, бо так розпоряджається Матір-природа.

Все, що вона вилеліяла мільйонами років о цій благовісній порі змінюється на очах. Ось на бережку лісового озерця помітив першу трясогузку, котра за тисячі, а, може, й ще більше верст додому прибилася. Сюди, де, очевидно, саме тут торішньої пори рід свій пташиний продовжила. І, спостерігаючи радість пташину, і собі відчуваю, що ось-ось десь у лузі на давніх вербах подасть голос сива зозуля. На днях, бо гряде величаве Благовіщення, яке вістить і про приліт цієї пташини. Ой, накує ж нам надії на день завтрашній, і неодмінно полічимо, скільки ж тих літ на життя, на долю провістить та сива зозуля.

А тим часом нинішня пора квапить також трудівника-селянина, котрий, не гаючи бодай жодної хвилини, порає на добре доглянутому клині все, що необхідно встигнути о цій порі. Заробляє ярину, на другому клині готовить ріллю, аби уже завтра загорнути насіння й інших культур. Та хіба перелічиш всі його безкінечні, але такі потрібні справи, аби вкотре на нашому столі з’явився хліб насущний.

Дорогою від того озерця зустрів знайомого лісника, котрий щойно вертав зі свого далекого обходу. По розмові Василь Іванович ніби між іншим не забув згадати і про перші гриби. «Маєте на увазі весняні зморшки?», – допитуюся в нього, хоча знаю, що саме він чи не найкраще знається в їх смакоті.

• Ось-ось уже підуть, а за ними підсадки, гливи на букових пнях. – Збирали? – запалює до розмови Василь Іванович. Нинішнє верім’я віщує, що сезон видасться грибним. Вистачило б сил та часу за лісовими дарами ходити.

А наостанок ще раз вертаю на ділянку медунок, де старанна бджола навперейми з джмелями припасає пахнющий медок. Неповторне видовище. Таким воно буває тільки напередодні Благовіщення, коли у старих вербах сива зозуля закує…

Іван Агатій